Перець Давидович Маркіш - Купа

їм?.. Ти, із рогами променів оленю, танучи димом, З ротом, повним піснями, Промайнеш поміж нами, Сніжно-білим лелекам шлях змастивши далекий… * Ой ти, оленю-Дніпре, В разках надвечірніх вінків, Що дочкам України Наречених жаданих приваблять… Схвально захід бурштинні                   впліта співанки́, Осяваюсь тобою, О мій оленю-Дніпре! Дніпре, Дніпре, криваво покраяний ти, Вік твого б не побачити плину, Світ за óчі тікати… Замордовані линуть брати Вируванням розтятим… Плач, дівча! Невсипуща ріка — Рана й жах України. Шкаралуща, Кривава смага шкарубка — Я твій суджений нині! * Тобою, мною, чи моїм злощастям Сатається нитками долі дрантя, Смикнеш за котру? Застигла вдавано Луна церков кошлата З хижацьким дзьобом… Голодний рік двадцятий Мене плюндрує — на нові хрести Мені плювати!.. Моя мезуза в небі розіп’ята. Дерева мсти, Фортеці раю з брамами Синаю — Все, все проклинаю! * Немов колосся, що до неба ласе, Все гладшає, бо щоки надимає — Але чи небо дасть ковток хоча б?.. І небо, чайнику блакитній блясі, Гне кирпу коло вуст — дощу немає — Чи їм перепаде краплиночка хоча б?.. Тонкі стеблинки, мов криві дротинки, — Чи колесують їх, чи хто шмагає — Ковтнути вітру свіжого хоча б… Немов кістками рученят дитинних, Травою ситий захід ремигає, Сивіє димом диво на очах… * І надходять, і йдуть за батьками — нащадки Задля хліба і солі у праці нещадній, Може, крони, круками пригашені Непогрішимо