Борис Ілліч Олійник - Таємна вечеря

Зорі — немов лампади. Місяць пішов на спад. Тільки — через леваду Двоє в журі не сплять. Б’ються крильми щоночі В клітці своєї судьби. Вітер в кущах регоче: — Мучтесь, коли — раби! Шарж

Б.Н.Є.

У гиблий час глобального безплоду, Коли посуха жалить, як змія, — Нікчема промальтійського заводу На глум і гріх хрещеного народу Забравсь на трон всієї і всея. Він п’яно бродить у палатах думних Між казнокрадів і повій пера, Зухвалий зростом і убогий духом, — Бездарний шарж Нерона і Петра. Коли йому, оброслому у пущі, Сам патріарх облобизав уста, — Перевернувся в домовині Пушкін І Володимир опустив хреста. Коли у храм упхався і рогато До образів посунув навмання, З ікони одсахнулась Божа Мати, Від нього затуливши немовля. І тьма несвітня демоном звелася, Згасивши вмить лампади і свічки. І тільки очі всепрощенні Спаса Взялись огнем уперше за віки. На троні перелюбства і лукавства, Немов на тім’ї Лисої Гори, Бісівство п’є за упокій слов’янства, — І в чашах кров із сіркою горить. Облиті жовчю обереги отчі. Двоглавий вирод на оба осліп. І хам заморський ошаліло топче Хрещені душі і священний хліб. Чи громадянство позбулося честі? Чи з волі безголових чолових Чекає в норах Другого Пришестя, Яке розсудить мертвих і живих? Егей, сусідко, дочекаєш чуда, Заки тебе ще до Страшного Суду Зведе зі світу п'яний ботокуда, А потім — нас... Подумай хорошенько: А може, й справді перед судним днем Послати хлопців батька Дорошенка, Щоб твій чертог очистили вогнем? Щоб ми, зазвичай, сліпо за тобою Не забрели овечою юрбою В нову кошару, де тебе до шкури