Публій Овідій Назон - Мистецтво кохання

спонукає до сварки, 592     Руки, до бійки швидкі, стримуй, попивши вина. 593 Впав колись Еврітіон через те, що напивсь по-дурному, — 594     В колі гостей, за вином, дотеп доречний, не гнів. 595 Як голосистий — співай, як проворний — берися до танцю, — 596     Дар од природи на те, аби подобатись ним. 597 Справжнє сп'яніння — біда, а вдаване — то допомога, — 598     Хай заплітається твій, хоч і не п'яний, язик: 599 Може, зухваліше зробиш ти щось чи скажеш — не страшно: 600     Всяк зрозуміє тебе — вже напідпитку, мовляв. 601 Їй побажай гараздів і тому, хто втішається нею, 602     Подумки ж — лиха йому, всяких болячок назич. 603 Потім, як гості почнуть галасливо вставати з-за столу, 604     Саме при тій метушні гарну нагоду лови: 605 В гурт увіпхавшись, дістанешся легко до кралі своєї — 606     Пальцями стану торкнись, ногу — ногою відчуй. 607 Тут і зізнатись пора. Одначе не мнись по-селянськи — 608     Доля й Венера стоять лиш за хоробрих людей. 609 Про красномовність не стану тобі настанов подавати: 610     Досить тобі забажать, — мова сама попливе. 611 Вміло коханця вдавай, говори їй про зранене серце, 612     Щоб переконливим буть — весь на те хист поклади. 613 Втім, це неважко, бо кожній здається, що гідна любові, — 614     Хай препогана, усе ж вірить у вроду свою. 615 Та не один, хто вдавав, любов'ю проймавсь мимоволі: 616     Спершу зображував пал, потім направду палав. 617 Будьте ж, дівчата, ласкаві до тих, хто вдає, що кохає: 618     Та, котра грою була, — справжньою стане любов! 619 Словом лестивим, юначе, пора її серце здобути: 620     Плин гомінкого струмка й кручу підмиє не раз. 621 Личко, волосся хвалить не лінуйсь і тонюсінькі пальці, 622     Мовби хто виточив їх, і невеличку стопу. 623 Саме така похвала й для цнотливої — медом на душу: 624     Дівчина ж понад усе дбає про вроду свою! 625 Сором ще й досі хіба не пече і Юнону, й Палладу, 626     Що у фрігійських лісах віддано першість не їм? 627 Хвалиш — то всі свої барви показує птиця Юнони, 628     Будеш без слів подивлять — не виставлятиме їх. 629 Любить же навіть рисак біговий, коли часом по шиї 630     Злегка поплещеш або ж гриву розчешеш йому. 631 На обіцянки, гляди, не скупись: це чудова принада, 632     Свідками ж різних богів, щоб довіряла, бери! 633 Що присягають закохані, з того й Юпітер сміється, — 634     Хай із присяг тих, мовляв, гру собі роблять вітри! 635 Він, було, й Стіксом підземним колись присягався Юноні, 636     Тож потурає всім тим, хто з нього приклад бере. 637 Вигода є від богів, а є вигода — віра хай буде, — 638     На вікодавній олтар і узливаймо, й кадім! 639 Не в безтурботті боги, не в солодкому сні пробувають, — 640     От ви й по правді живіть: над усіма — божество. 641 Ввірене вам — поверніть, договори вшановуйте чесно, 642     Серця — обман, а руки — хай не забруднює кров. 643 Маєте розум — жартуйте з дівчат: покарання не буде! 644     Вірність ганебніша тут (як не дивуйсь!), ніж обман. 645 Зваблюйте звабниць, бо це назагал — безбожне поріддя, — 646     В сіті, призначені вам, хай потрапляють самі! 647 Кажуть, в Єгипті колись дощів живодайних забракло — 648     Дев'ять років підряд сонце палило поля. 649 До Бусіріда прийшов тоді Трасій: "Юпітера, — мовив, — 650     Може власкавить лише мужа захожого кров". 651 "Що ж, — на те Бусірід, — будеш першим даром для нього, — 652     Спраглій землі єгиптян воду, захожий, даси!" 653 Так Фаларід, було, в міднім бикові засмажив Перілла: 654     В череві твору свого смажився сам же творець. 655 Та й по заслузі обом! Винахіднику смертної муки 656     Звідати винахід свій — це справедливість сама. 657 Тож віроломній нехай віроломством відміряно буде, 658     Приклад лихий подала — цим же хай сплатить тобі. 659 Важить немало й сльоза, розворушиш і кремінь сльозами, 660     Зможеш — хай лиця твої вогкими будуть од сліз. 661 А як не зможеш (не все ж, коли треба, сплакнути вдається) — 662     В очі собі крадькома спробуй хлюпнути води. 663 Що, проте, з лестощів тих, не присмачених ще й поцілунком? 664     Не поцілує тебе — все-таки сам поцілуй! 665 Може, пручатись почне, може, вилає ще, а насправді, 666     Хоч і пручатись почне — хоче, щоб ти переміг.