Публій Овідій Назон - Мистецтво кохання

517 Хай не стирчить навсібіч абияк підтяте волосся: 518     Чуб свій і заріст лиця вмілій руці довіряй. 519 Також про нігті подбай, щоб не довгі були та без бруду, 520     З ніздрі, як часом бува, щоб волосок не стремів. 521 Подих аби неприємним не був, коли рота розтулиш, 522     Запах провідці отар, цапа, з під пахв щоб не чувсь. 523 Інше — то справа манірних дівчат або тих серед хлопців, 524     Хто не обранку (ганьба!) — хлопця очима пасе. 525 Втім, уже Вакх закликає співця! Він сприяє коханцям, 526     Радий вогневі, що ним сам же колись пломенів. 527 Наче причинна, бродила піском, їй незнаним, крітянка — 528     Дією, куснем землі, що серед пінявих хвиль. 529 Як покладалась до сну, так і вибігла: в туніці вільній, 530     Боса; волосся густе злотом по плечах пливло. 531 В безгомінь моря, до хвиль: "Жорстокий Тесею!" — гукала, 532     Сльози дощем по лицю (чи заслужила?) лились. 533 Кликала й плакала враз — пасувало одне їй і друге: 534     Сліз найрясніші струмки вроди не збавили їй. 535 Знов себе в груди б'є найніжніші — "Утік, — лементує, — 536     Зрадник лукавий, утік! Що ж мені бідній робить?.. 537 Що ж мені, — плаче, — робить?.." Аж тут задзвеніли кімвали, 538     Бубни озвались лункі з-під невсипущих долонь. 539 З остраху падає ниць, на півслові жалі перервавши, 540     Зблідла вона на лиці — крові й краплинки нема. 541 Ось і менади вже тут, на плечах розпустивши волосся, 542     Ось і сатири в'юнкі, Вакха провісники, тут; 543 Ось і підпилий Силен на ослі, що прогнувся під старцем,— 544     Хоч і підпилий, проте вправно за гриву вхопивсь. 545 Та, поки ловить менад, а вони — з ним забаву заводять, 546     Поки, невдаха-їздець, ослика прутом шмага, 547 Раптом не втримавсь-таки — стрімголов через вуха ослячі 548     Гепнув, сатири ж йому: "Батьку, вставай же, вставай!" 549 Поки те діється, Вакх на обвитій плющем колісниці 550     Тиграми править; в руках — віжки дзвенять золоті. 551 Дівчині — голос, рум'янець пропав, про Тесея забула, 552     Тричі хотіла тікать — тричі в'язав її страх. 553 Кинуло в дрож її; колос легкий так од вітру здригнеться, 554     А на грузьких мокляках — очеретина суха. 555 Бог же: "Це я, — проказав, — захисник твій вірніший. Не бійся! 556     Станеш, крітянко, мені, Вакхові, ти за жону! 557 Дар мій весільний — небо — візьми: кораблів заблукалих 558     Будеш сузір'ям новим, ночі оздоба, вести". 559 Мовивши те, зістрибнув, щоб вона не лякалася тигрів, 560     Із колісниці; нога глибоко вгрузла в пісок 561 Діву обнявши, повіз (чи могла опиратись?) на небо: 562     Що лиш на думку спливе — легко богам осягти. 563 Ті — Гіменею хвалу вже виспівують, Вакхові — інші, 564     Так з нареченою бог на небесах поєднавсь. 565 Тож, коли Вакха дари виграватимуть перед тобою, 566     А коли трапиться ще й гарна сусідка тобі — 567 Спершу до святощів ночі звернись, до Ніктелія-батька, 568     Щоб од вина не було шкоди твоїй голові. 569 Далі — багато чого, хоч не навпрост, їй можна сказати: 570     Що не домовиш їй ти — в думці домовить сама. 571 Потім черкни щось вином, хай стіл лестить замість тебе, 572     Хай вона знає, над ким влада її відтепер. 573 В очі — очима дивись, хай жагу твою бачить, бо часто, 574     Хоч і німують уста, мову обличчя веде. 575 Келих, що з нього вона надпила, поспіши перейняти 576     Й де ще тепло її губ — там його й ти пригуби, 577 Візьме шматочок якийсь — туди ж сягнувши рукою, 578     Пальцями пальців її мов ненароком торкнись. 579 Ще постарайсь, щоб її чоловік тебе теж уподобав: 580     Дружба ця їй і тобі стане в пригоді не раз. 581 Випаде жереб тобі за вином — відступи йому жереб, 582     Він хай бере твій вінець, хай покерує питтям. 583 Чи дорівняв тобі, чи не дотягся — віддай йому першість, 584     Слово прихильне своє кинуть йому не вагайсь. 585 Певний це, втоптаний шлях — по-мистецькому друга вдавати, 586     Втоптаний, певний, а все ж — ковзко й на ньому бува. 587 Так управитель не раз перевищує міру належну: 588     Більше на себе бере, ніж доручалось йому. 589 Ну, а тепер — щодо міри в питті, вона ж — очевидна: 590     Хай не підводять тебе ні голова, ні нога. 591 Надто сварок уникай, бо ж вино