Публій Овідій Назон - Мистецтво кохання

667 Тільки ж не грубо зривай з її ніжних губ поцілунки, 668     Щоб не жалілась вона — от неотеса, мовляв! 669 Хто ж поцілунок забрав, а віночка не смів їй забрати — 670     Втратити вартий і те, що перепало йому. 671 Після цілунку хіба ж то не крок до здійснення мрії? 672     Кроку того не зробить — тупість, не цнота, повір! 673 Кажеш, насильство? Хай так, але ж воно миле дівчатам: 674     Що так їх вабить, на те начебто з примусу йдуть. 675 Силою схилиш до втіх — усяка зрадіє тій силі; 676     Навіть зухвалість ота — гарний даруночок їй. 677 А не торкнешся, хоч міг, — удаватиме радість обличчям, 678     Серцем до тебе, однак, — певен я, — чутиме жаль. 679 Силою Фебу взяли, та й сестра її звідала силу, — 680     Й не нарікали на тих, хто перемогу здобув. 681 Річ усім знана, а все ж не зайве про те нагадати, 682     Як із Гемонії муж взяв Лікомеда дочку. 683 Вже пастухові-судді горезвісну дала нагороду 684     Перша з-між трьох, що зійшлись побіля Іди богинь. 685 Вже із далеких країв прибула до Пріама невіста — 686     Впевнено в Трої самій грецька осіла жона. 687 Вслід за ображеним мужем тоді поклялось усе військо 688     Еллінів: біль одного спільною справою став. 689 Сам же Ахілл (був би сором, якби то не з волі Фетіди!) 690     Одягом довгим ховав стать чоловічу свою. 691 Чим, Еакіде, ти руки зайняв? У мистецтві Паллади, 692     Не у прядінні, шукай слави гучної собі! 693 Що тобі кошики ті? До щита в тебе здатна лівиця, 694     В правій, що нею вкладеш Гектора, — вовни клубок? 695 Нум веретено одкинь, що намотує нитку марудну, — 696     Списом тобі потрясать, що з Пеліонських гаїв. 697 З Деїдамією в спальні одній випадково лишившись, 698     Пристрасті не вгамував — сам себе видав Ахілл. 699 Силою (вірити слід) була тут же подолана діва, 700     Потай жадала й сама, щоб подолали її. 701 "Не покидай!" — зупиняла Ахілла, що йти поривався, 702     Вже ж бо не прядку в руці — грізне оружжя тримав. 703 Де ж те насильство тепер? Чому так ласкаво вмовляєш, 704     Деїдаміє, того, хто тебе силою взяв? 705 Так-бо вже є воно: жінка соромиться діло почати, — 706     Як же їй мило зате згодом оддатись йому! 707 Декотрі з чоловіків, шанувальники власної вроди, 708     Ждуть, поки жінка сама кине їм перше слівце. 709 Ні! Чоловік підійти має першим, йому слід просити, 710     Їй — доброзичливо те, що попрохали, сприйнять. 711 Щоб піддалась, попроси: над усе прохання їй милі; 712     Як закохавсь, розкажи, далі — бажання розкрий. 713 Таж героїнь стародавніх благать не цуравсь і Юпітер, 714     Першою жодна з красунь до Громовержця не йшла. 715 Може, відчуєш до тих умовлянь твоїх нехіть у неї — 716     Стримайсь на деякий час, щезни їй з-перед очей. 717 Вабить — що в руки не йде; викликає відразу — що липне: 718     Менше набриднеш ти їй — більше захоче тебе. 719 Значить, у хіті своїй зізнавайсь не одразу й не завжди: 720     З дружби, мов з зав'язі цвіт, хай визріває любов. 721 Я помічав: неприступна — шовковою з часом робилась, 722     Хто шанувальником був — потім коханцем ставав. 723 Блідість лиця мореплавця не красить: в одкритому морі 724     Сонце й солона вода смалять його день у день. 725 Блідістю б не хизувавсь і рільник, що веде просто неба 726     Рало й мотикою б'є — спушує скибу важку; 727 Й ти, хто Паллади вінок у змаганні пітнім добуває, 728     Блідістю тіла свого тільки б огиду будив, — 729 Хто закохавсь — той блідий; коханця прикрашує блідість, 730     Дурень хай бачить у ній явної слабості знак! 731 Був же блідий Оріон, як за Сідою[3] бігав лісами, 732     Дафніс[4] рум'яним не був — горду наяду кохав. 733 Має і худість вагу: про твій стан вона свідчить; і ще ось: 734     Голову вкрити плащем ти не вважай за ганьбу. 735 Й неспані ночі — добро: від безсоння стрункішає тіло 736     Й від невідступних страждань, свідків твоєї жаги. 737 Щоб домогтися свого, нещасливця вдавай, аби кожен 738     Мовив, зустрівши тебе: "Видно, таки закохавсь".