Пауль Целан - Нічийна троянда

дрібновічне,

силабо-склади.

Все,

навіть найважче, вже

відлетіло, ніщо

не затрималось тут.

HUHEDIBLU

Schwer-, Schwer-, Schwer-

fälliges auf

Wortwegen und -schneisen.

Und — ja —

die Bälge der Feme-Poeten

lurchen und verspern und wispern und vipern,

episteln.

Geunktes, aus

Hand- und Fingergekröse, darüber

schriftfern eines

Propheten Name spurt, als

An- und Afterschrift, unterm

Datum des Nimmermenschtags im September —:

Wann,

wann blühen, wann,

wann blühen die, hühendiblüh,

huhediblu, ja sie, die September-

rosen?

Hüh — on tue… Ja wann?

Wann, wannwann,

Wahnwann, ja Wahn, —

Bruder

Geblendet, Bruder

Erloschen, du liest,

dies hier, dies:

Dis-

parates —: Wann,

blüht es, das Wann,

das Woher, das Wohin und was

und wer

sich aus- und an- und dahin- und zu sich lebt, den

Achsenton, Tellus, in seinem

vor Hell-

hörigkeit schwirrendem

Seelenohr, den

Achsenton tief

im Innern unsrer

sternrunden Wohnstatt Zerknirschung? Denn

sie bewegt sich, dennoch, im Herzsinn.

Den Ton, oh,

den Oh-Ton, ah,

das A und das O,

das Oh-diese Galgen-schon-wieder, das Ah-es-gedeiht,

auf den alten

Alraunenfluren gedeiht es,

als schmucklos-schmückendes Beikraut,

als Beikraut, als Beiwort, als Beilwort,

ad-

jektivisch, so gehen

sie dem Menschen zuleibe, Schatten,

vernimmt man, war

alles Dagegen —

Feiertagsnachtisch, nicht mehr, —:

Frugal,

kontemporan und gesetzlich

geht Schinderhannes zu Werk,

sozial und alibi-elbisch, und

das Julchen, das Julchen:

daseinsfeist rülpst,

rülpst es das Fallbeil los, — call it (hott!)

love.

Oh quand refleuriront, oh roses, vos septembres?

ВІТУЖЕТУ[62]

Важко-, важко-, важко-

ступне на

шляхах і прорубах слів.

І — авжеж —

одоробла поетів феми[63]

бурмочуть, бубнять, шамотять і сичать,

епістолюють.

Проквакане

з брижів долонь і пальців, над ними

не занесене в книги

пророка ім'я простирає слід,

ставши надписом, записом, гузнописьмом,

вересневою датою — днем небуття людей —:

Коли,

коли ж зацвітуть, коли ж,

коли зацвітуть уже тут, вітужетуть,

вітужету, ті вересневі

троянди?

в'йо — on tue[64]… То коли ж?

Коли, то коли-коли ж,

Ванзее,[65] цей безумний дриж —

брате

Засліплений, брате

Згаслий[66], ти нині читаєш

це, ось це:

Дис-

паратне —: Коли

зацвіте воно, це Коли,

це Звідкіль, це Куди, що

і хто

проживе, заживе, доживе й обживе цей

тон земної осі[67], Теллура[68], в його

чутливо

ширяючім

вусі душі, цей

тон осі в глибині

нашого

зорекулястого дому страждання? Бо

вона таки крутиться, в ритмі серця.

Цей тон, о,

цей о-тон, ах,

це А і це О[69],

це о-знову-цих-шибениць-тьма, це ах-як-воно-квітне,

на споконвічних полях мандрагори[70] квітує воно,

як неоздобно-оздоблене зілля,

як зілля, привілля, признака, як слово сокирне,

при-

кметниково, ось так

підходять вони до людської плоті, лиш тіні,

лишаються, всякий

спротив —

був тільки святковим десертом, не більше, —:

Скромно,

в ногу з законом і часом

береться за справу Ганс-живолуп[71],

соціально й алібі-ельбно,

і Юльхен, ах Юльхен[72]:

гладка і вдоволена, знову відригує гучно,

й цим приводить у рух гільйотину, — call it (гаття!)

love[73].

Oh quand refleuriront, oh roses, vos septembres?[74]

HÜTTENFENSTER

Das Auge, dunkel:

als Hüttenfenster. Es sammelt,

was Welt war, Welt bleibt: den Wander-

Osten, die

Schwebende, die

Menschen-und-Juden,

das Volk-vom-Gewölk, magnetisch

ziehts, mit Herzfingern, an

dir, Erde:

du kommst, du kommst, wohnen werden wir, wohnen, etwas

— ein Atem? ein Name —

geht im Verwaisten umher,

tänzerisch, klobig,

die Engels-

schwinge, schwer von Unsichtbarem, am

wundgeschundenen Fuß, kopf-

lastig getrimmt

vom Schwarzhagel, der

auch dort fiel, in Witebsk,

— und sie, die ihn säten, sie

schreiben ihn weg

mit mimetischer Panzerfaustklaue —,

geht, geht umher,

sucht,

sucht unten,

sucht droben, fern, sucht

mit dem Auge, holt

Alpha Centauri herunter, Arktur, holt

den Strahl hinzu, aus den Gräbern,

geht zu Ghetto und Eden, pflückt

das Sternbild zusammen, das er,

der Mensch, zum Wohnen braucht, hier,

unter Menschen,

schreitet

die Buchstaben ab und der Buchstaben sterblich-

unsterbliche Seele,

geht zu Aleph und Jud und geht weiter,

baut ihn, den Davidsschild, lässt ihn

aufflammen, einmal,

lässt ihn erlöschen — da steht er,

unsichtbar, steht

bei Alpha und Aleph, bei Jud,

bei den ändern, bei

allen: in

dir,

Beth, — das ist

das Haus, wo der Tisch steht mit

dem Licht und dem Licht.

ВІКНО ХИЖІ

Око, темнаве:

як хижі вікно. Збирає,

що було світом, лишається світом: мандрівний

схід,

ширяючих

людей-і-юдеїв,

народ-з-понад-хмар, магнетично

притягує, пальцями серця, до

тебе, земле:

ти прийдеш, ти прийдеш,

ми будемо жити, жити, щось

— подих? ім'я? —

в осиротілому ходить довкола,

пританцьовуючи, незграбно,

янголове

крило, важке від незримого, біля

зраненої ноги, з пере-

вантаженим трюмом

від чорного граду, який

випав і там, у Вітебську[75],

— а ті, хто посіяв його, вони

стирають його

міметичною лапою фауст-патрона! —,

Ходить, ходить довкола,

шукає,

шукає внизу,

шукає вгорі, далеко, шукає

оком, зводить

униз Альфа Центавру[76], Арктур[77], виводить

промінь з могил,

йде в ґетто й Едем, зриває

букет сузір'я, котрого вона,

людина, для прожиття потребує, тут,

серед людей,

викроковує

літери й літер смертно-

безсмертну душу,

йде до алеф і йод[78], йде собі далі,

будує його, щит Давида[79], велить йому

спалахнути, колись,

велить йому згаснути — ось він стоїть,

незримий, стоїть

біля альфи й алефа, біля йода,

біля інших, біля

усіх:

у тобі,

бет[80], — це

дім, де накритий стіл,

повний сяйва і сяйва.

DIE SILBE SCHMERZ

Es gab sich