Alina Pero - Бунтарка та Бізнесмен, Alina Pero

Тимофій

Ідея Ери про мистецьку акцію на будівельному майданчику спочатку здалася моєму давньому знайомому та правій руці, Ігорю, щонайменше дивною. Ми сиділи в моєму кабінеті пізно ввечері, розглядаючи плани майбутньої забудови парку – той самий проект, який я нещодавно схвалив.
— Ти серйозно, Тимофію? Яка ще мистецька акція? Навіщо тобі це все? — Ігор відкинувся на спинку крісла, потираючи втомлені очі. — У нас графік, інвестиції, купа узгоджень… Невже якась витівка студентів може щось змінити?
Ігор завжди був практичним і розважливим. Він не розумів мого раптового інтересу до цієї справи. Та й я сам до кінця не міг собі цього пояснити. Щось у запалі Ери, у її щирому обуренні, зачепило в мені струну, про існування якої я вже й забув.
— Це не просто витівка, Ігорю, — відповів я, дивлячись на ескізи майбутнього торговельного центру. — І справа не лише в студентах. Є громадська думка, репутація компанії…
— Репутація? Ми будуємо потрібний місту об'єкт, створюємо робочі місця… Яка ще репутація?
— Репутація компанії, яка не плює на думку громади, — різко відповів я. — Цей парк важливий для людей. І якщо є можливість зберегти хоча б частину зеленої зони…
Ігор скептично хмикнув.
— Ти раптом став захисником природи? Це не схоже на тебе, Тимофію. Ти завжди був прагматиком.
Він мав рацію. Зазвичай я керувався логікою та вигодою. Емоції рідко брали гору. Але Ера… вона була як ковток свіжого повітря у цьому задушливому світі бізнесу. Її безпосередність, її віра в те, що можна щось змінити, – це було заразливо.
— Можливо, настав час переглянути деякі мої принципи, — задумливо промовив я. — Іноді варто ризикнути заради чогось більшого, ніж просто прибуток.
— Більшого? Ти про цю дівчину? — Ігор пильно подивився на мене. — Невже ти через неї вплутуєшся в цю авантюру?
Я не став заперечувати. У його словах була частка правди. Ера дійсно вплинула на моє рішення. Її емоції стали моїми емоціями. Її боротьба стала моєю боротьбою.
— Вона має рацію, Ігорю, — сказав я нарешті. — Цей парк потрібно зберегти. І якщо мистецька акція – це спосіб привернути увагу, то чому б ні? Ми нічого не втрачаємо, а можемо навіть виграти в очах громадськості.
Ігор зітхнув, розуміючи, що переконати мене марно.
— Гаразд, роби як знаєш, — буркнув він. — Але якщо цей цирк призведе до проблем з інвесторами…
— Я візьму відповідальність на себе, — перебив я його. — Допоможи мені з логістикою. Потрібен дозвіл на тимчасове перебування на будівельному майданчику, охорона… І зв'яжися з моїм піар-відділом. Їм потрібно буде висвітлити цю акцію в правильному ключі.
Ігор мовчки кивнув, дістаючи свій телефон. Я знав, що він не до кінця розуміє моїх мотивів, але він був вірним другом і колегою, і завжди підтримував мої рішення, навіть якщо вони здавалися йому божевільними.
Дивлячись на плани забудови, я вперше відчув сумнів щодо цього проекту. Можливо, Ера справді розбудила в мені щось важливе, що я намагався заглушити протягом багатьох років – здатність співчувати, бажання зробити щось не лише для себе, а й для інших.
І ця мистецька акція… це був не лише спосіб зберегти парк. Це був також спосіб краще зрозуміти Еру. Її бунтарський дух, її небайдужість до чужих проблем. І, можливо, це був також спосіб звільнити й мою власну внутрішню бунтарську іскру, яка досі дрімала під маскою успішного та стриманого бізнесмена.
Гра тривала. І тепер ми грали за новими правилами. Правилами, які написала Ера. І мені це починало подобатися.