Alina Pero - Бунтарка та Бізнесмен, Alina Pero

Студентка Ера та впливовий бізнесмен Тимофій зустрічаються за незвичайних обставин. Їхнє знайомство починається з поцілунку і переростає в несподівану співпрацю над літературним конкурсом. Але коли Ера дізнається, що компанія Тимофія планує знищити її улюблений міський парк, їхня крихка угода опиняється під загрозою. Чи зможе бунтарський дух Ери розбудити в холодному серці бізнесмена людяність? І чи витримають їхні стосунки випробування правдою та боротьбою за спільні цінності?

Розділ 1

 

Ера

Я – буря, я – виклик. Я – Ера.

Гучна музика билася об стіни клубу, мов серце, що ось-ось вибухне. Неон миготів, люди танцювали, сміялись, а я… нудьгувала. Ніч тільки починалася, а мені вже хотілося її перевернути з ніг на голову.

— Ти ж не наважишся, — засміялася Ліка, моя подруга, коли я втретє за хвилину закотила очі.

— На що саме? — ліниво потягнулася я, відпиваючи коктейль, який більше був льодом, ніж алкоголем.

— Підійди до того… — вона кивнула головою в бік чоловіка біля бару, — скажи, що ти його кохаєш… і поцілуй. Прямо. Зараз.

Я подивилася в зазначений бік. Він був не схожий на інших. Сидів спокійно, не танцював, не намагався зачепити жодну з дівчат, просто пив віскі й дивився кудись у порожнечу. Волосся темне, очі... здалися мені синіми, хоча світло миготіло занадто швидко, щоб бути впевненою. І небезпека від нього ледь не парувала.

— І що я отримаю? — посміхнулася я.

— Вибереш, кого цілує Ліка завтра на ранок після виграшу, — пожартував Дан, наш вічний коментатор.

Я поставила склянку, випрямилася й облизала губи. Це був дурний, безглуздий виклик. Саме те, що я люблю.

— Добре, — кинула через плече. — Тримайтеся.

Я йшла впевнено, хоча серце билося швидше, ніж зазвичай. Йшла, як на сцену — красиво, впевнено, ніби я режисер власного фільму.

Зупинилася біля нього. Він повільно перевів на мене погляд. І в ту мить світ, здається, зупинився. Сині очі — таки сині — ніби прочитали мене наскрізь. Але я не злякалась. Бо я — Ера.

— Я тебе кохаю, — сказала чітко й без тіні сумніву.

Й перш ніж він встиг відповісти чи навіть якось зреагувати, я взяла його за комір сорочки і поцілувала.

І знаєш що? Він відповів.

Не одразу. Але відповів. Його рука лягла мені на талію, а губи — на мої.

Коли я відійшла на кілька кроків, його очі вже були зовсім іншими — уважними, наче я щойно кинула йому виклик, який він обов’язково прийме.

— Твоя правда, — промовив він тихо, — тепер ти в моєму списку.

Я підморгнула і розвернулася, не показуючи, що всередині мене все кипить.

Я — Ера. І я щойно поцілувала свою проблему.

 

Тимофій

 

Випадковостей не буває. Є лише вчасні удари долі.

Я не люблю клуби. Шум, блимаючі вогні, алкоголь, який ллється без міри, і натовп, що весь час рухається, ніби безладна маса. Але сьогодні я тут. Не через бажання розважитись, а тому що треба було десь перечекати одну розмову, яку я відтермінував. Проблема сама себе не вирішить, але я теж не збираюся кидатися в бій, поки все не прорахую.

Віскі був міцний. Не те, щоб я його не витримував — я просто не люблю марнувати час на слабкі речі.

І от вона.

Вона з’явилась, як буря — впевнена, зухвала, дивилась просто в очі, ніби кидала виклик самому життю. Дівчина з темним волоссям, яка пахла провокацією.

Я помітив її ще за кілька хвилин до того, як вона підійшла. Її хода — не як у більшості. Вона знала, чого хоче. Або принаймні вдавала, що знає.

— Я тебе кохаю, — сказала вона. Спокійно. Чітко. Без нервів.

Я навіть не встиг обробити ці слова, як її губи були на моїх. Гарячі. Рішучі. Без дозволу, без запитань.

І, що найгірше — мені це сподобалося.

Я не з тих, хто губиться чи червоніє. Але вона ввірвалась у мій простір так несподівано, що я відчув, як щось у мені зміщується з осі. Я відповів. Інстинктивно, швидко, трошки грубо — бо звик тримати контроль, а тут його просто зірвали.

Вона відійшла і глянула так, ніби виграла гру. Посміхнулась. А потім повернулась і пішла.

Мала поняття, з ким грає?

— Твоя правда, — сказав я навздогін, трохи тихіше, ніж хотів. — Тепер ти в моєму списку.

Не в списку ворогів. Не в списку дівчат, яких легко забути. В особливому — небезпечному — списку.

Я витягнув телефон і ввімкнув камеру, направивши на її спину, коли вона поверталась до своїх друзів. Не для фото. Просто щоб не забути. Цю ходу. Цю зухвалість. Цю… незнайомку.

Щось підказувало мені: вона — не випадковість. І я ще дізнаюсь, що за чортівня була в цьому поцілунку.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍