Ханна Кір - За моїм щитом, Ханна Кір

Розділ 3

Я повернулась до зали, намагаючись приховати збурені почуття під маскою спокою, хоч серце і досі калатало. Бал тривав і десятки гостей у сяючих вбраннях кружляли в танці під звуки музики. Мене відразу охопило неприємне відчуття чужості: я була тут лише в ролі Щита — однієї з тих, хто має охороняти і захищати, залишаючись непоміченою. Зал гудів гомоном і сміхом, лунали привітання та оплески молодій парі.

Аж раптом все навколо стихло. Музики зупинили гру, гості, не змовляючись, поклонились одне одному та розійшлись по сторонах, залишаючи простір в центрі для Каріма та Мірабель. Принц і його наречена взялись за руки і покрокували до підвищення, на якому їх вже чекав чоловік у темно-зеленій мантії і з прихованим капюшоном обличчям. Архімаг королівства, Данте Валторі, —  жоден з Тіней, крім нього, не був достойний провести ритуал одруження майбутнього короля.

Чоловік розкрив долоні, демонструючи присутнім десятки тонких ліній, що йшли далеко під його мантію. Така кількість Арканів говорить лише про його величезну силу та роки на самовідданій службі королю. Навіть я не втримала здивованого видоху, коли побачила ці лінії.

Принц Карім і Мірабель виглядали так, наче зійшли з ікон Найсвітлішого. Вона — порцелянова лялька у сяючій сукні, і він — високий та темноволосий, з чітким різьбленим обличчям та теплою посмішкою. Напевно, він хороша людина. У поганих людей такої посмішки бути не може. Карім був вбраний у молочну ліврею з золотою вишивкою на ній, що повторювала орнамент з фамільного гербу королівської сімʼї. Одяг приємно відтіняв його смугляву шкіру та темне волосся. Вони з Мірабель чудова пара. Напевно, їхні діти зможуть позмагатись в красі з Найсвітлішим.

Я повільно видихнула, намагаючись вгамувати серце, яке шалено билося від хвилювання. Тінь архімага в темно-зеленій мантії додавала урочистості і дещо моторошної таємничості моменту. Його рухи були неквапливі, а спокій і непроникність лиця під капюшоном підсилювали відчуття важливості цієї миті.

Але поки всі дивились за «найщасливішим моментом» двох наречених, я не могла відірвати погляд від Калеба. Він стояв за спиною принца і тримав над його головою корону. Навпроти нього — за спиною у Мірабель, —  стояла її молодша сестра і замість того, щоб радіти, готова була зʼїсти Калеба очима. 

Я фиркнула.

Мені не подобалась увага, яку я приділяю цьому чоловікові. Між нами нічого не могло бути: він — близький друг майбутнього короля. Командувач армійського корпусу. Герой війни. І бажана наживка для тисяч жінок цього королівства. А я… Просто я. Байстрючка, що виросла без батька, травмована війною. Сирота, єдиним домом якої є Академія. Не мене мають захищати. Не про мене турбуватись. Все це маю робити я, бо я — це Щит. Наш Аркан не створений для кохання.

Але моє тіло неначе тягнуло до нього. То й що — можливо дозволити йому стати моїм? Хоча би на одну ніч.

Я швидко відкинула ці думки. Хай він сто разів привабливий і чарівний, але я не стану переступати свою честь, щоб стати іграшкою для когось. Ні, я не була… чистою в усіх розуміннях цього слова. Але це не значить, що я буду віддаватись людині, з якою перекинулась лише десятком слів. Нехай ця людина і приваблива, як божество, і викликає у мене категорично нездорову реакцію.

Та незважаючи на це, я продовжувала сверлити його поглядом. Він здіймався над принцем на голову, хоча й сам принц не був низьким. Широкі плечі, довгі пальці, що тримали інкрустоване золото. Цікаво, скільки ворогів перебили мечі, які він тримає цими тонкими пальцями? Чи грає він ними на фортепіано? Як би ці пальці тримали мою руку, якби я погодилась — ніжно чи міцно й наполегливо?..

Архімаг продовжував говорити, але Ритуал був мені зовсім не цікавий. Я цікавилась іншим.

— Ти б хоч посоромилась, —  Фейт знову підкралась до мене і хіхікнула в кулак. — Встигла показати йому на що здатні дівчата з Щитом?

— О, я думаю тут вистачає дівчат з Щитом, які готові показати йому це і трохи більше, —  я кинула саркастичний погляд в бік Ельзи, яка стояла біля стіни навпроти. Ми теж вчились разом, але вона не стримувала себе в бажанні спілкуватись з чоловіками. Арканам це дозволялось і до нас в цілому було менше очікувань від суспільства, але… Мати вчила мене інакшим правилам. — Ні, звісно. Я на роботі.

— Ох, а я би показала.

Фейт втомлено сперлась об мене і я поклала голову на її плече. Треба витримати лише до ранку. З першими променями сонця ми відправимось у столицю, де я зможу нарешті поспати і відійти від думок про безумовно привабливого генерала.

Наречені тримались за руки і їх Аркани обʼєднувались в один. В залі піднявся вітер, від їхніх долонь йшло яскраве сяйво. Карім обережно поцілував Мірабель, і під оплески вони спустилися з підвищення, занурюючись у море привітань. Музика знову зазвучала, відновлюючи святковий ритм, а я, хоч і була на відстані, не могла не відчути гордості за них — і якогось незбагненного, ледь помітного болю всередині.

Ритуал був закінчений.

— Красиво було, —  Фейт грайливо підморгнула. Знала ж, що я не дивилась і підтрунювала.

Святкування набирало обертів. Після Ритуалу, який пройшов в сяйві й магії, більшості було складно повернутися до реальності. Музика, сміх, келихи, що перехоплювали світло, і запахи солодощів зливались у химерне тло вечора. Люди в залі святкували, як ніколи. Я перевдягнулась у зручний одяг для служби і ловила на собі погляди — цікаві, недовірливі, а інколи навіть зухвалі. Щити, яких не рідко бачили в залі під час подібних урочистостей, все ж не здавалися тут природними.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍