Герой Переказу - Бреннах, Герой Переказу

Частина 8. Вежа

Частина 8. Вежа
 

Під командуванням Бреннаха перебувало понад сотню воїнів, здебільшого баттанських фіанів, що мали багатий досвід боїв у хащах та горах. Завдання було чітким: глибокий рейд у тил Північної імперії, удари по лініях постачання і створення хаосу в рядах ворога.

Канопсис і Сестрадайм залишилися без припасів. Обложені легіонами Реджії, гарнізони зрозуміли, що допомоги чекати немає звідки. Без кровопролиття фортеці здалися, а частина солдатів присягнула новій господарці. Ця поразка змусила Люкона сісти за стіл перемовин, і невдовзі було підписано угоду про Статус Кво. Війна між Північчю та Півднем завершилася… на якийсь час.

На честь перемоги Реджія влаштувала пишний бенкет у Лікарноні. Всі знатні клани Південної імперії та їхні союзники зібралися у великій залі палацу, де столи ломилися від наїдків, а вино лилося рікою. Навіть найманці, що билися за неї, були запрошені. Бреннах, хоч і відчував себе незручно серед імперської шляхти, не міг відмовитися від такого жесту. Він розумів, що це не просто вдячність – це спосіб імператриці показати свою силу і щедрість.

Під час бенкету Реджія десь зникла. Спершу ніхто не звертав на це уваги, але Бреннах помітив це і вирішив, що це його шанс піти, поки його відсутність не стане надто очевидною. Він уже збирався покинути залу, коли одна зі служниць імператриці зупинила його.

— Імператриця чекає на вас на Північно-Західній башті, — сказала вона стримано.

Бреннах насупився, але кивнув і рушив нагору. Там, на вітряній висоті, його зустріла Реджія. Вона стояла, спершись на парапет, вдивляючись у нічний горизонт.

— Що ти знаєш про битву при Пендраїку? — несподівано запитала вона, не повертаючись до нього.

Бреннах мовчав. Він знав цю історію, чув різні версії, але не хотів встрявати у суперечку.

— Ти, мабуть, не розумієш, що тоді відбулося, — продовжила вона, — Пендраїк був катастрофою для Імперії. Мій чоловік, імператор Нерецес, вирушив на війну, впевнений у своїй перемозі. Він вірив, що розіб’ється об варварів, як хвиля об скелі. Але ті варвари рознесли нас на шматки. — В її голосі бриніла лють. — Вони говорять про благородний союз проти тиранії, але що вони знають про справжній порядок? Про справжню велич?

Вона нарешті повернулася до нього. В її очах було щось більше, ніж просто ненависть до ворогів — у них горіло прагнення відновити те, що було втрачено.

— Чому ти мені це розповідаєш? — похмуро запитав Бреннах.

Реджія примружила очі. — Бо ти інший. Ти воїн, але не такий, як вони. В тобі є сила, що нагадує мені тих, хто колись стояв на чолі легіонів.

Бреннах зітхнув. — Я ріс у хащах. У постійній небезпеці. Я не знаю, що таке жити в розкошах палаців, у теплі та безпеці. Все, що я знаю – це боротьба.

Реджія раптом усміхнулася, ледь чутно засміялася. — Ти і справді неотесаний ведмідь. Але це навіть цікаво.

Вона зробила крок назад і відвернулася.

— Йди відпочивай, Бреннах. Такі свята утомлюють не тільки тебе.

Бреннах ще кілька секунд дивився на неї, обдумуючи її слова. Він не міг зрозуміти, навіщо вона йому це говорила. Чи справді вона бачила в ньому потенціал? Чи, можливо, просто шукала співрозмовника, з ким можна поділитися думками, які вона не могла висловити при імперській знаті?

— Якщо Імперія така велика і велична, чому ж вона опинилася у війні? — раптом запитав він, змусивши Реджію зупинитися.

— Бо завжди знайдуться ті, хто боїться сили і прагне її зруйнувати, — відповіла вона, не обертаючись.

— Або ті, кого ця сила пригнічує, — пробурмотів Бреннах.

Реджія повернула голову і подивилася на нього з цікавістю, але нічого не сказала. Вона лише ледь помітно усміхнулася, а потім пішла в темряву коридорів, залишивши його самого на вітряній башті.

Бреннах провів ще кілька хвилин, вдивляючись у далекі вогні міста. Вона назвала його неотесаним ведмедем. Що ж… можливо, так воно і було.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍