Герой Переказу - Бреннах, Герой Переказу

"Бреннах" – історія сина ватажка розбійницької зграї з Баттанії, який знову вирішив змінити свою долю в світі, де війна стала буденністю, а золото цінується вище за клятви. Покинувши рідні землі, він вирушає в мандри, сповнені небезпек, зради та битв. Чи зможе він знайти своє місце серед найманців, лордів і розбійників? Чи жорстокий світ зламає його, як багатьох до нього?

Частина 1. Початок

Частина 1. Початок

Туманні пагорби на північному заході Кальрадії займають клани баттанійців, які здавна селилися майже по всьому континенту. Фортеці на цих пагорбах пам’ятають не одну війну: спочатку їх брали в облогу легіони Імперії, згодом – королівства Стургія та Вландія, що нещодавно набрали сили. Баттанійці майстерно володіють довгими луками, здійснюють нічні набіги та влаштовують засідки в лісі. Найбільше вони цінують доблесть, особливо в поєднанні з часткою хитрощів. Їхні герої – спритний злодій, який сховав у тумані ціле стадо, та великий воїн, що на гулянці у сусідньому племені вихваляється своїми бойовими подвигами й, аби довести свої слова, витягає з мішка сувенір – череп їхнього родича.

Саме тут, у гущавині баттанських лісів неподалік від міста Дунгаланіс, народився і виріс наш герой. Ім'я йому – Бреннах, що означає "ворон" або "гордий".

Його батько був ватажком розбійницької зграї, яка панувала в лісах поблизу міста, контролюючи торгові шляхи та вимагаючи данину з караванів. Матері він не пам’ятав – вона загинула, коли хлопець був ще зовсім малим. Ходили чутки, що вона була полонянкою з імперських земель, але сам Бреннах ніколи не знав правди.

Змалечку він навчався виживати в дикій глушині, опановуючи ремесло воїна і мисливця. Він вправно стріляв із лука, орудував важкими сокирами та дворучними мечами, а також засвоїв мистецтво партизанської війни: несподівані удари, швидкі відступи, засади вночі. Але батько вчив його не тільки битися – він неодноразово наказував синові проникати в міста та вкрасти щось цінне для зграї. Так Бреннах навчився зливатися з тінями та хитрістю добиватися свого.

Проте життя розбійника – це не лише свобода, а й постійний ризик. Коли Бреннаху виповнилося двадцять, доля підготувала йому важке випробування: каральний загін, посланий з Дунгаланіса, вийшов на слід зграї. Полювання було жорстоким і нещадним. Ліс, що довгі роки приховував їх від переслідувань, цього разу став пасткою. Усі його побратими загинули – одні в бою, інші на імперських шибеницях. Вижив лише він, засвоївши важкий, але необхідний урок: все має свій початок і свій кінець. Ніщо не вічне.

Десять довгих років Бреннах переховувався від минулого в Марунаті – столиці Баттанії, де правив король Каладог. Він працював охоронцем, найманцем, часом спускав останні денарії в тавернах, часом займався дрібними аферами, але ніде не знаходив собі місця. Відлюдькуватий і мовчазний, він став тінню серед людей.

Але одного дня, прогулюючись вузькими вуличками міста, він побачив знайоме обличчя – Кормака, сивого чоловіка зі шрамами та рубцями на обличчі, колишню праву руку його батька. Кормак одразу впізнав Бреннаха – не за статурою чи голосом, а за поглядом. Той самий пронизливий, дикий, що міг водночас заворожити та налякати до смерті. Погляд, який колись мав і його батько.

Після довгої розмови зі старим другом Бреннах відчув те, що не давав собі відчути всі ці роки – спрагу до справжнього життя, до гострих відчуттів, до легких грошей. Вже наступного вечора він стояв перед невеличким загоном, який складався з таких, як він. Це були не просто розбійники і не зовсім найманці – це була зграя вовків, що знову виходила на полювання.

Більшість воїнів у цьому загоні колись були «слугами великого лісу» – баттанійцями, які шанували лише закон сили та хитрості. Це були горлорізи, відчайдушні ветерани, які колись пройшли через численні битви, але в якийсь момент опинилися поза законом. Їх обділили трофеями, зрадили, кинули помирати – і тепер вони прагнули повернути своє.

Так Бреннах знову відчув у собі пекучий вогонь… Вогонь війни.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍