Герой Переказу - Бреннах, Герой Переказу

Частина 9. Спокій перед бурею.

Частина 9. Спокій перед бурею.

Мирне життя, що настало після завершення кампаній, принесло Бреннаху нові турботи та несподівану тишу, до якої він довго не міг звикнути. Усе частіше він прокидався на світанку не від крику вартових, а від співу птахів і далеких голосів селян на полях. Йому виділили невеликий маєток на північ від Лантала — скромне, але мальовниче місце між пагорбами та виноградниками. Реджія подарувала йому титул хранителя західного краю, напівпочесний, напівсимволічний, але це дозволяло йому мати слово в місцевих справах і зберігати вплив.

Бреннах не уникав щоденних справ: слідкував за порядком, вирішував конфлікти між селянами, навідував хворих і навіть консультував місцевих писарів щодо будівництва нової водогінної системи. У вільний час він займався роботою в кузні — не тому, що мусив, а щоб не втратити руки до справи. Він навіть навчив кількох місцевих хлопців точити клинки.

Реджія навідувала його рідко, але кожен її візит був теплим. З часом між ними з'явилася тиха близькість — не така, як між воїнами на полі бою, а як між людьми, які пережили багато, і тепер знаходять одне в одному опору.

Та спокій був нетривким.

Одного дощового вечора до нього прибула гінчиня з особистим листом від Реджії. Печатка була срібна, а підпис тремтів: "Бреннах, мені шкода". В листі йшлося про наказ, надісланий королем Дертертом — правителем Вландії. Він дізнався про минуле Бреннаха, про його походження як підданого Південної імперії. У листі король вимагав голову Бреннаха як ціну за мир. Якщо Реджія не видасть його, війна стане неминучою.

Реджія не могла цього допустити. Вона не зрадила, але й не могла піти проти всієї Вландії. Вона просила Бреннаха вирушити на захід, до старої гори під назвою Еритріс. Там, серед туманів, жили старійшини — колишні королі, воєначальники, найманці, що відмовились від своїх титулів і пішли в усамітнення. Вони знали секрети і вміли ховатись навіть від очей богів.

З собою він мав узяти лише дюжину найвірніших. Реджія писала: "Там ти знайдеш спокій, поки буря не вщухне. Або... нову правду."

Бреннах читав і не міг зрозуміти, що болить більше — зрада Реджії чи те, що його власне минуле стало причиною загрози війни. Він стояв біля вікна, коли в долині з'явились перші тіні вершників — ті, кому він довіряв найбільше. Вони прибули без запрошення. Вони знали.

— Ми з тобою, Бреннах, — сказав один із них. — Навіть якщо весь світ проти.

І Бреннах вирушив. У ніч, де не видно було зірок. На захід, до Еритрісу, де минуле мало зустрітись з теперішнім, і де доля мала прийняти нову форму.

Бо навіть серед тиші гір, буря ніколи не дрімає.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍