АнєчкаLB - Ангедонія, АнєчкаLB

Мовчання. Кожен на своїй хвилі. Водій намагався заспокоїтися, а пасажирка - зрозуміти, що той задумав.

- Що, по-твоєму, найцінніше може презентувати тобі хлопець? - вбив тишу Саломон.

- Що? - запитання було дуже несподіваного змісту.

- Ну ж бо. Доведи, що я не помилився в тобі.

- Куди ми їдемо?

Ліам проігнорував запитання Поли.

- Тільки не кажи, що це якийсь круїз, або туфлі з прізвищем, або ювелірні вироби, або дурні хутра. Ти ж не така. Чи не так?

- Можливо.

- Ну ж бо. Скажи. Що найдорожче може дати тобі хлопець? Не розчаруй мене.

- Для початку він має бути мені безмежно важливим. Тому іноді найціннішим може виявитися просте привітання. А його присутність - верхня межа. І що саме він при цьому робитиме - другорядне.

- Ну, приблизно так і думав. Давай невеличкий тест. Я назву тобі будь-яке слово. Постараєшся його забути?

- І що буде?

- Те, що ти хочеш.

Отже, жодного шансу на їхні стосунки. Пола подумала про те, що вона знає точну кількість разів, скільки він моргнув за час їхньої зустрічі, а він вимагає забути якесь слово. Таку відмітину з пам'яті навряд чи вдасться вивести.

- І що за слово?

- Слово? Будь-яке. Наприклад, "ангедонія".

- Чому саме "ангедонія"? - дістатися б скоріше до Інтернету і дізнатися, що це таке.

- Я ж сказав: будь-яке. Не в ньому сенс. Як швидко зможеш його забути?

Ніколи.

- Намагатимуся якнайшвидше.

Промайнули затишні різнокольорові будинки передмістя, тікала під колесами вузька дорога, радувала літньою зеленню багата рослинність. Скоса дівчина спостерігала за водієм. А він, повністю занурившись у свої думки, вів машину.

- Що бачиш, коли дивишся на мене? - поцікавився Ліам походженням поглядів своєї супутниці.

- Я бачу твоє сонце, яке ти так старанно ховаєш за вигаданими хмарами.

І місто. Тут усе по-іншому. Величезні відшліфовані байдужі будівлі, широкі проспекти, завантажені автомобілями, бідна флора, зайняті і поспішаючі кудись люди, половина з яких розмовляє по телефону. Усі чужі одне одному. У прямому і переносному сенсі.

Авто зупинилося на одній із вулиць.

- Я дам тобі другий шанс зробити замовлення в кафе, - оголосив Ліам. - Ходімо.

- Це і є моє покарання?

Пола вийшла з машини і попрямувала за своїм супроводжуючим. Їй це потрібно? Ні. Не так. Їй це потрібно.

Найкращий студент влаштувався на м'якому диванчику:

- Не кава. Я все ще пам'ятаю.

- Ми неподалік від університету? Адже так? - Пола розкрила перед собою меню.

- Так. За три квартали. Ти хочеш його провідати?

- Не знаю. Там, швидше за все, дуже порожньо.

- Ще б пак. Усі птахи розлетілися, щойно відкрилася клітка.

- Я буду рибний стейк і салат з оливками, - нарешті визначилася дівчина.

- Чудово.

Він жестом покликав офіціантку.

- Рибний стейк, салат з оливками і каву, будь ласка.

Пола з обуренням подивилася на об'єкта, що вже дратував її.

-У тебе природний талант ставити мене в незручне становище чи це заздалегідь сплановані списки вчинків?

- Ти про що?

- Я буду їсти одна?

- І що в цьому такого? А я питиму ненависну тобі каву.

Ліам не розумів причину її невдоволення.

- Ну, хочеш, я теж замовлю якусь непотрібну масу? - співрозмовник відкрив меню і навмання ткнув пальцем у перелік страв. - Ось. Будь ласка. Кукурудзяне пюре. Візьмемо?

- Якщо хочеш.

- Не хочу.

- Тоді навіщо питаєш?

- Щоб ти не думала, що я спеціально ставлю тебе в незручне становище. То як?

- Що "як"?

- Щодо кукурудзяного пюре?

- Чому з тобою так складно? - вигукнула Пола і, відібравши в Ліама меню, кинула його на сусідній столик. За столиком хтось був? Не звернула уваги.

- Ти мало не вбила ні в чому не винного чоловіка. У такому маленькому тілі не може вміститися настільки багато злості. Ти носиш її у своєму рюкзаку? - глузливо поцікавився Саломон.

- Тепер я бачу, що це покарання. Ти навмисно привіз мене так далеко, щоб я не пішла, як минулого разу?

- Не думав про це. Але схоже на те.

- Я можу поїхати на автобусі або таксі.

- А як же рибний стейк і оливковий салат? Якщо захочеш, можу навіть поділитися з тобою кукурудзяним пюре. Що б це не означало.