Ольга Християнчук - Пшеничка для мільйонера , Ольга Християнчук

- Так, дещо треба прикупити, - зиркає коротко і знову відвертається.

- Обновки?

- Можна і так сказати, - її тон сухий, відчувається, що вона не налаштована на відвертість.

Та я так просто не здамся.

- Залиш мені свій номер і я заберу тебе потім, коли їхатиму назад.

Тепер вона дивиться здивовано. Великі красиві очі стають ще більшими.

- А хіба тобі не треба на поле? Працювати? - підозріло хмуриться і мені здається подобається, коли вона так робить. Така серйозна, аж страшно.

- Уночі дощ пішов, тому я маю вихідний, - сміюсь. - Хіба ти не знаєш, що мокру пшеницю не варто збирати?

Вона фиркає і знову починає розглядати поля.

Ми вже їдемо трасою, але я не поспішаю набирати швидкість. Місто досить близько, їхати не довго, а я хочу розтягнути час з Настею.

- Ти мала рацію тоді у полі, - кажу те, що її точно зацікавить. - Пшениця справді була ще не зріла. Я отримав від твого батька прочуханки.

- Знаю, він дуже обурювався, коли прийшов додому, - нарешті вона посміхається мені і це чудово. - Казав, що ти аматор, що погано знаєш свою справу.

- Насправді я комбайнер-початківець, - відкриваю їй трішки правди. - Я недавно працюю у полі. Раніше я займався зовсім іншими справами.

- І чому вирішив спробувати цю професію? - бачу зацікавленість в її очах. - Манить гарний заробіток?

- Обставини так склались, - уникаю прямої відповіді. - Хоч гроші теж не завадять.

- Так, всі ми мусимо якось крутитись у наш час, - вона говорить це якось задумано і в мене виникає підозра, не батька вона зараз має на увазі?

А раптом сім'я Сергія знає про його афери? Не може не знати, бо таке не приховаєш від рідних. От якби зблизитись з дівчиною і дізнатись правду.

Ні, це погана ідея. Настя хороша дівчина і використовувати її буде неправильно.

- Де тебе висадити? - запитую, коли в'їжджаємо у невелике містечко.

- У центрі.

Зупиняюсь на майже пустій парковці. В такий час людей ще майже нема, усі лише прокидаються і збираються у справах.

- То запишеш свій номер телефону? - перш ніж сказати це, довго вагаюсь, чи продовжувати мені з нею спілкування. Розумна частина каже ні, але бажання бачити її, виявляється сильніше. - Я заберу тебе назад.

- Добре, - погоджується на диво легко. - Якщо ти не поїдеш раніше, тоді я сяду з тобою.

Дістає з сумочки записник і красиво виводить кожну цифру, а потім кладе клаптик паперу на приборну панель. Вона зараз розслаблена, вся її скованість зникла. Більше не боїться мене? Мило посміхається і виходить з машини.

- Бувай, - кидає на прощання.

Спостерігаю за нею, поки не зникає за рогом будівлі. І в цю мить вирішую, що навіть якщо я справлюсь раніше, обов'язково почекаю її.