Вікторія Рудь - Кольорова Сага, Вікторія Рудь

           Толька в плєн тєбя вазьму.

  Андрій побачив дівчину. Вона сиділа на камені, співала пісню і повільно розчісувала сріблясте кучеряве волосся, яке м'яко лягало на плечі, прикриваючи тіло. Її голос заворожував і вабив. Він геть забув, чому прийшов сюди. Дівчина поманила його пальцем і, встаючи, ніби ненароком оголила груди і живіт. "Ідеальна жінка", - подумав Андрій. Засліплений її красою, він підійшов ближче і хотів обійняти дівчину за стан. Та вже наступної миті перед його очима у сітці билася якась незрозуміла хвостата істота, схожа на величезну рибину - зелена і смердюча.

   – Я ж тебе попередив: будь обережним – Русалки дуже підступні, – пробурмотів Митець і зав'язав сітку на вузол.

   – Хто б міг подумати, що така красуня може перетворитися на таке чудовисько! – з огидою сказав Андрій, якому насправді стало соромно за свою миттєву слабкість.

   –  Усе якраз навпаки. Дивно, як таке чудовисько перетворюється на таку красуню... А тепер – годі теревенити, зроби нам чорні довгі плащі з великими каптурами, під якими нас не впізнають.

  Андрій нашвидкуруч намалював одіж на зразок накидки. Вони підійшли до замку, накрили обличчя каптурами і постукали у браму.

   – Хто там тарабаніт в такой час? – почувся незадоволений грубий голос охоронника.

   – Ми тарговци. У нас на прадажу для Двуглавава Дракона чудная Русалка, – відповів Митець.

   – Аткуда ви?

   –  З Севернава Каралєвства.

   –  Русалка свєжемароженая?

   – Да нєт, живая. Ета нє на кухню, а в гарєм.

   – Адна развлєкуха в галавє, – пробурмотів

охоронник і відчинив браму.