Ханс Рослінг - Фактологія

пощастить і врожай буде хороший, ви зможете продати залишок зерна й заробити понад 2 долари на день, що просуне вас на наступний щабель. Щасти вам! (Нині приблизно мільярд людей живе саме так).

Щабель 2. Вам вдалося. Насправді, ви підняли свій дохід аж учетверо й тепер заробляєте 4 долари на день. Три додаткові долари щодня. Що ж ви робитимете з такими грошима? Тепер можете купити їжу, а не вирощувати її самостійно, можете тримати курей, а це означає, що у вас будуть яйця. Ви можете заощадити трохи коштів і купити дітям сандалі, і велосипед, і декілька пластикових відер. Тепер, щоб принести додому денний запас води, їм потрібно лише півгодини. Ви купуєте газову плиту, тож ваші діти можуть ходити до школи замість збирати дрова. Коли з’являється електропостачання, вони можуть виконувати домашні завдання в кімнаті з освітленням. Але для холодильника напруга занадто нестабільна. Ви заощаджуєте гроші й купуєте матраци: тепер можете спати не на голій землі. Життя стає набагато кращим. Але все ще дуже непевним. Якщо хтось захворіє, вам доведеться продати всі статки, щоб купити ліки. Це відкине вас знову на щабель 1. Додаткові три долари на день — це чудово, але для справжнього прориву вам потрібно збільшити дохід ще в чотири рази. Якщо пощастить отримати роботу в місцевій фірмі, що займається легкою промисловістю, ви станете першим у родині, хто приноситиме заробітну платню. (Нині приблизно 3 мільярди людей живуть саме так).

Щабель 3. Ба, вам вдалося! Ви працюєте на кількох роботах, 16 годин на добу, сім днів на тиждень — і підвищили дохід учетверо, аж до 16 доларів на день. Заощадження зростають, тож ви встановлюєте кран холодної води. Більше нікуди не потрібно ходити чи їздити. У вас є постійне стабільне електропостачання, тому діти краще готуються до занять. Ви можете купити холодильник: тепер їжа зберігається довше, а раціон урізноманітнюється. Ви заощаджуєте й купуєте мотоцикл. Завдяки власному транспорту можете працювати на міській фабриці, де краще платять.

На жаль, по дорозі на роботу ви потрапляєте в аварію. Вам доводиться використати гроші, що відкладали на освіту дітям, щоб сплатити медичні рахунки. Ви одужуєте, і завдяки за­ощадженням вас не відкидає на нижчий щабель. Двоє дітей можуть здобути вищу освіту. Якщо вони добре вчитимуться, то згодом отримають добре оплачувану роботу, якої у вас ніколи не було. Щоб відсвяткувати, ви з родиною рушаєте в першу в житті відпустку — на море. (Зараз так живуть приблизно 2 мільярди людей).

Щабель 4. Ви отримуєте понад 32 долари в день. Ви багатий споживач, тож додаткові три долари в день мало вплинуть на ваше повсякденне життя. Саме тому ви вважаєте, що три долари, які можуть змінити життя того, хто живе в умовах крайньої бідності, не такі вже й великі гроші. У вас понад дванадцять років освіти й у відпустку ви рушаєте літаком. Ви ходите в ресторан щонайменше раз на місяць і спроможні купити машину. Й у вашій оселі, звичайно, є і холодна, і гаряча вода.

Але про цей щабель ви всі вже давно знаєте. Я впевнений, що якщо ви читаєте цю книжку, то ви живете на щаблі 4. Тож не потрібно описувати його, щоб ви мене зрозуміли.

Проблема в тому, що коли ви все життя прожили в умовах високого доходу, то зрозуміти шалену різницю між рештою трьома рівнями дуже складно. Людям, які перебувають на четвертому щаблі, доводиться добряче напружуватися, щоб не спотворити для себе реальність решти 6 міль­ярдів людей у світі. (Нині на цьому щаблі живе 1 мільярд людей).[1]

Я описав перехід від одного щабля на інший так, наче його проживає одна людина. Але це насправді не так. Щоб перейти з першого рівня до четвертого, часто одній родині потрібно прожити декілька поколінь. Однак я сподіваюся, що у вас тепер є чітке уявлення про життя людей на різних рівнях, відчуття можливості рухатися по рівнях як для індивіда, так і для країни, а насамперед — розуміння того, що існує не лише два види життя.

Людська історія почалася з того, що всі були на щаблі 1. За 100 тисяч років ніхто не піднявся аж дуже високо, а більшість дітей не вижили і не стали батьками. Лише 200 років тому 85 % світового населення все ще перебували на рівні 1, тобто жили в умовах крайньої бідності. Але сьогодні переважна кількість людей розмістилася на середніх щаблях — на 2 і 3, де стандарти життя відповідають тим, що були в Західній Європі й Америці в 1950-х. Такою ситуація залишалася багато років.

 Інстинкт розриву

Інстинкт розриву дуже потужний. Уперше я читав лекцію працівникам Світового банку в 1999 році. Я розповів їм про те, що ярлики «розвинені країни» і «країни, що розвиваються» вже не актуальні, і ковтав меча. Керівникам Світового банку знадобилося ще 17 років і ще 14 моїх виступів, щоб нарешті оголосити на широкий загал, що вони більше не послуговуватимуться термінами «розвинені країни» і «країни, що розвиваються», і розділятимуть світ на чотири рівні доходу. ООН та більшість інших світових організацій цього й досі не зробили.

Так чому ж хибна концепція розриву між багатими й бідними така живуча?

На мою думку, тому, що люди схильні до двоїчного мислення, базової потреби розділяти все на дві ледве не протилежні групи, між якими — порожнеча. Ми обожнюємо дихотомію. Добро проти зла. Герої проти злодіїв. Моя країна проти решти. Розподіл світу на дві протилежні сторони — це так просто й інтуїтивно, а також так драматично, оскільки вказує на наявність конфлікту. І ми це робимо без роздумів, повсякчас.

Журналісти добре знають про це. Свої оповіді вони одразу представляють як конфлікти між двома протилежними людьми, групами, думками. Вони надають перевагу історіям про надзвичайну бідність і мільярдерів, а не історіям про те, що більшість людей помалу волочиться в напрямку кращого життя. Журналісти — це оповідачі. Так само, як і люди, які створюють документальне кіно й узагалі кіно. Документальні фільми протиставляють тендітну особистість великій і злій корпорації. Блокбастери показують, як добро воює проти зла.

Інстинкт розриву примушує нас вигадувати розподіл там, де насправді є плавний перехід, різноманіття, бачити різницю там, де є взаємопроникнення і схожість, відчувати конфлікт