Ліана Моріарті - Велика маленька брехня

сказала Джейн. — Ой, дивіться. Ось так. — Вона обережно відхилила капелюха з обличчя панни Барнс. — Хочете ще один коктейль? Ви виглядаєте, наче могли б випити ще.

— На вихідних пішла я в аптеку, — сказала панна Барнс, — бо в мене жахлива інфекція сечовивідних шляхів — у мене новий хлопець, вибачте, занадто багато інформації — стою я біля каси, чекаю, аж тут раптом Тея Каннінгем стала біля мене, і, чесно, я навіть не чула, щоб вона привіталася, перш ніж розповісти мені історію про те, як засмутилася Вайолет позавчора після школи, бо Хлоя сказала їй, що її заколки не однакові. Вони і справді не були однакові. Я хочу сказати, о боги, це ж не булінг! Це просто діти поводяться як діти! Але, ні, Вайолет настільки це ранило, і чи могла б я поговорити з класом про те, що треба чемно спілкуватися одне з одним і… Вибачте, я щойно побачила пані Ліпманн і вона кидає на мене просто вбивчі погляди. Вибачте. Піду-но я вмиюся холодною водою.

Панна Барнс відвернулася так швидко, що її рожеве боа гойднулося та торкнулося щоки Джейн.

Джейн обернулася і знову побачила Тома — лице в лице.

— Настав руку, — сказав він. — Швидко.

Вона простягнула руку, а він дав їй жменю претцелів.

Он той величезний і страшний Елвіс знайшов на кухні цілу пачку таких, — сказав Том. Він простягнув руку до її обличчя та зняв із волосся щось рожеве.

— Пір’їнка, — сказав він.

— Дякую, — Джейн з’їла претцель.

— Джейн, — вона відчула холодний дотик до руки. То була Селеста.

— Привіт! — зраділа Джейн. Селеста була чарівна; навіть просто дивитися на неї було приємно. Чому Джейн завжди так дивно почувалася щодо вродливих людей? Вони ж не можуть нічого зробити із своєю зовнішністю, і на них так приємно дивитися, і Том щойно приніс їй претцелі, і трішки почервонів, коли прибирав пір’їнку з її волосся, і він не був гомосексуалістом, і оці ігристі рожеві коктейлі були неймовірні, і їй дуже подобалися шкільні вечірки, вони такі веселі і смішні.

— Можемо поговорити хвилинку? — запитала Селеста.

Розділ сімдесят четвертий

— Ходімо на балкон? — запропонувала Селеста. — Трохи подихаємо?

— Звісно, — сказала Джейн.

«Сьогодні Джейн виглядає такою молодою та безтурботною, — подумала Селеста. — Як підліток». Зала здавалася спекотною та переповненою, аж викликала відчуття клаустрофобії. По спині Селести котилися краплі поту. Одна туфелька страшенно натирала п’ятку, залишаючи огидний кривавий струп (приблизно так вона уявляла собі пролежні). Цей вечір ніколи не закінчиться. Вона залишиться тут назавжди, і її звідусіль атакуватимуть злі обривки розмов.

— Тож я сказала, що це — неприйнятно…

— Абсолютно некомпетентні. Вони зобов’язані піклуватися…

— Та вони просто балувані шибайголови, і не їдять нічого, крім фастфуду…

— І я сказала, якщо ви не можете контролювати своїх дітей…

Селеста залишила Перрі спілкуватися про гольф із Едом. Перрі був дуже милим, усіх зачарував своїм уважним «ніхто-не-може-бути-цікавішим-за-вас» поглядом, але пив він більше, аніж зазвичай, і вона бачила, як змінюється його настрій, майже непомітно, немов повільний поворот океанського лайнера. Вона бачила це у жорсткості лінії його щелепи, у погляді його очей.

Коли вони приїдуть додому, збентежений чоловік, котрий плакав ув автівці, зникне. Вона точно знала, як обертатимуться та крутитимуться його думки, немов коріння старого дерева. Зазвичай, після таких «серйозних» сварок, як учора, вона була б у безпеці кілька тижнів, але ця квартира, про яку він дізнався, була зрадою. Це було виявом неповаги. Це було приниженням. Вона мала від нього секрети. Наприкінці вечора ніщо не матиме значення, лише її обман. Усе буде так, ніби мав місце лише обман, ніби вони були ідеальним подружжям, і раптом дружина зробила щось загадкове і дивне: розробила таємний, детальний план покинути його. Це було і справді загадково і дивно. Нехай що б там сталося, вона на це заслужила.

На величезному балконі, котрий простягався уздовж всієї зали, не було нікого. Усе ще лив дощ, і хоч балкон був критим, вітер задував дрібну імлу, від чого кахлі на долівці ставали вологими та слизькими.

— Може, тут і не так вже й гарно, — сказала Селеста.

— Ні, добре, — заперечила Джейн. — Там доволі шумно. Будьмо.

Вони торкнулися келихами і випили.

— Ці коктейлі божевільно круті, — сказала Джейн.

— Дивовижні, — погодилася Селеста. Вона пила третій. Усі її почуття та переживання — навіть пульсуючий страх — були добряче вкриті пухнастою ватою.

Джейн глибоко вдихнула.

— Здається, дощ нарешті вщухає. Так гарно пахне. Сіллю і свіжістю. — Вона підійшла до краю балкона та простягнула руку у дощову ніч. Вона здавалась трохи п’яненькою.

Селесті пахло болотом і вогкістю.

— Маю тобі дещо сказати, — сказала Селеста.

Джейн звела брови.

— Так?

Червона помада, помітила Селеста. Маделін зрадіє.

— Перед тим, як ми вийшли з дому, Джош прибіг і розповів мені, що то Макс кривдив Амабеллу, а не Зіггі. Я була нажахана. Мені так шкода. Дуже шкода. — Вона підняла погляд та побачила Харпер, котра теж вийшла на балкон, шукаючи щось у сумочці. Харпер зиркнула на них та швидко поцокала на інший край балкона, де вона не могла чути розмову, і підпалила сигарету.

— Я знаю, — сказала Джейн.

— Знаєш? — Селеста відступила на крок і майже послизнулася на кахлях.

— Зіггі мені вчора сказав, — розповіла Джейн. — Очевидно, Амабелла сказала йому та попросила його, тримати це в таємниці. Не хвилюйся через це. Все гаразд.

— Не гаразд! Ми мали терпіти цю жахливу петицію і таких людей, як вона, — Селеста кивнула в бік Харпер. — А бідолашний маленький Зіггі… І батьки не дозволяли дітям з ним гратися. Я скажу сьогодні Ренаті, і панні Барнс, і пані Ліпманн. Усім скажу. Мабуть, я встану та зроблю публічну заяву: Ви помилилися з хлопчиком.

— Ти не мусиш цього робити, — сказала Джейн. — Все гаразд. Ми з усім розберемося.

— Мені дуже, дуже шкода, — знову сказала Селеста та голос її затремтів. Вона подумала про Саксона Бенкса.

— Агов, — сказала Джейн. Вона поклала долоню на руку Селести. — Усе гаразд. Ми з усім розберемось. Ти в цьому не винна.

— Ні, але певною мірою винна, — сказала Селеста.

— Це неможливо, — чітко сказала Джейн.

— Можна до вас приєднатися?

Скляні двері відчинилися. То були Натан і Бонні.

Бонні мала абсолютно звичайний вигляд, а Натан вбрався у дешевшу версію костюма Перрі, лишень зняв перуку та крутив її на кулаці, немов ляльку.

Селеста знала, що мусила б не любити Натана та Бонні від імені Маделін, але часом це було справді складно. Вони обоє здавалися такими незавадними і приємними, і Скай була таким милим дівчам.

Господи.

Вона