Ліана Моріарті - Велика маленька брехня

class="p1">Габрієль: То сталося випадково. Давіна обіймала Ровіну. Вона щойно щось оголосила. Мабуть, досягла нарешті омріяної ваги.

Джекі: Ровіна оголосила, що купила кухонний комбайн «Термомікс». Чи то «Вітамікс». Я не знаю. У мене справжнє життя. Тож Давіна її обняла. Бо та купила нову техніку на кухню. Я не вигадую.

Меліса: Ні, ні, ми говорили про навалу вошей, і Ровіна запитала Давіну, чи та перевіряла своє волосся. А потім хтось із чоловіків пожартував, що бачить, як щось повзе по волоссю Давіни. Бідолашна дівчина ледь не збожеволіла, ну і врізалася у Бонні.

Харпер: Що? Ні! Бонні жбурнула свій коктейль у Маделін. Я бачила!

Розділ сімдесят третій

Вечірка тривала годину, однак не було ані закусок, ані вік­торини. Джейн трохи хитало, ніби вона пливла на кораблі. У кімнаті стало тепліше. Зранку було холодно, тож опалення увімкнули занадто сильно. Обличчя розчервонілися. Знову припустив дощ та барабанив по даху. Тож люди мусили говорити голосніше, щоб їх було чути за шумом дощу. У кімнаті чувся сміх. Пішли чутки, що хтось замовив піцу. Жінки повиймали з сумочок перекуси на чорний день.

Джейн побачила, як кремезний Елвіс запропонував пожертвувати школі п’ятсот доларів за пачку солоних чипсів Саманти.

— Звісно, — сказала Саманта, але її чоловік перехопив чипси, перш ніж вона встигла укласти угоду.

— Вибач, друже, мені вони потрібні більше, ані «розумні» дошки дітям.

Ед сказав Маделін:

— Чому у тебе в сумці немає ніяких запасів? Що ти за жінка така?

— Це ж клатч! — Маделін махнула своєю малесенькою сумочкою у паєтках. — Припини, Бонні. Все гаразд! — Вона відмахнулася від Бонні, котра наполегливо витирала її сукню паперовими серветками.

Двійко Одрі та один Елвіс голосно та пристрасно сперечалися про стандартні тести.

— Немає жодних доказів, що…

— Вони навчають відповідно до тестів! Я точно знаю, що вони навчають відповідно до тестів!

Блондинки-Боб бігали навколо з телефонами біля вух.

— Кейтеринг буде за п’ять хвилин! — гукнула одна з них, коли побачила, як Стів їсть чипси.

— Вибачте, — сказав Стью. Він простягнув їй пачку. — Хочете?

— Ой, дякую, — вона взяла з пачки одну чипсину і втекла.

— Ні на що не здатна. Не могла б організувати навіть курв у борделі, — Стів сумно похитав головою.

— Тс-с-с, — шикнула на нього Саманта.

— Усі шкільні вікторини такі?.. — здавалося, Том не може дібрати слова.

— Не знаю, — сказала Джейн.

Том усміхнувся їй. А вона — йому. Вони увесь вечір одне одному усміхалися, ніби планували якусь спільну капость.

«Господи, тільки б я цього не придумала!»

— Томе! Де ж моє велике лате із знежиреним молоком? Ха-ха-ха!

Том скорчив гримасу для Джейн, коли його захопили в іншу розмову.

— Джейн! Я вас шукала! Як справи? — з’явилася панна Барнс, помітно вища аніж зазвичай, на височенних шпильках. На ній був величезний капелюх та рожеве боа, в руках вона тримала парасольку. Наскільки Джейн розуміла, вона анітрішки не була схожа на Одрі Хепберн. Ребекка дуже повільно та ретельно вимовляла слова, аби ніхто не помітив, що вона п’яненька.

— Як ви тримаєтесь? — запитала вона, ніби нещодавно Джейн пережила якусь втрату, хоч Джейн і не могла пригадати, щоб щось таке відбулося.

А, петиція, точно. Вся школа думала, що її син ображає дітей. Ось що. Байдуже. «Том — не гей!»

— Ми ж зустрічаємося у понеділок зранку, так? — запитала панна Барнс. — Я так розумію, мова піде про… проблему.

Вона вимовила слово «проблему» немов у лапках.

— Так, — сказала Джейн. — Я маю щось вам розказати. Але не хочу говорити тут. — Вона бачила Селесту з чоловіком оддалік, але досі навіть не привіталася з ними.

— Між іншим, мій костюм — це Одрі Хепберн у фільмі «Моя прекрасна леді», — ображено сказала панна Барнс та показала на своє вбрання. — Знаєте, вона знімалася і в інших фільмах, окрім «Сніданку у Тіффані».

— Я одразу впізнала ваш образ, — сказала Джейн.

— Хай там як, а ця історія з булінгом вийшла з-під контролю, — сказала панна Барнс. — Вона перестала напружено вимовляти слова і дозволила їм литися недбало та невиразно. — Щодня я отримую імейли від батьків, котрі переживають через булінг. Вже цілий список. Постійно. «Ми маємо переконатися, що наші діти у безпечному середовищі», а потім деякі з батьків роблять такий пасивно-агресивний закид: «Ми знаємо, що вам бракує людей, панно Барнс, то може, вам потрібні помічники з батьків? Я можу приходити щосереди о першій дня». І якщо я одразу не відповідаю, то отримую наступний: «Панно Барнс, я досі не отримала вашої відповіді щодо моєї пропозиції», ну і, звісно, вони якогось біса ставлять у копію пані Ліпманн.

Панна Барнс спробувала відпити із склянки через соломинку, але склянка вже була порожня.

— Вибачте за те, що лаюся. Вчительки перших класів не мали б лаятися. Я ніколи цього не роблю при дітях. Це на випадок, якщо ви думаєте поскаржитися на мене.

— Ви не на роботі, — сказала Джейн. — Тож можете говорити що завгодно. — Вона відступила на крок, бо коли панна Барнс говорила, її капелюх постійно зачіпав її голову. Де ж Том? Ось він, оточений юрбою захоплених Одрі.

— Не на роботі? Я завжди на роботі. Минулого року ми з колишніх хлопцем поїхали на Гаваї і щойно зайшли у фойє готелю, як я почула кумедний дитячий голос «Панно Барнс! Панно Барнс!» Моє серце просто зупинилося. За останній семестр цей хлопчик приніс стільки клопоту та горя, і він жив у тому ж готелі! І я мала вдати, що рада його бачити. І гратися з ним у чортовому басейні! Батьки лежали на своїх шезлонгах та мило усміхалися, ніби робили мені велику послугу! Ми розійшлися з тим хлопцем під час відпустки, і я звинувачую того хлопчика. Нікому не кажіть, що я це сказала. Його батьки сьогодні тут. Господи, пообіцяйте, що ви ніколи нікому не скажете, що я це сказала.

— Клянуся, — сказала Джейн. — Життям.

— В будь-якому разі, про що я говорила? Ага, імейли. Але це ще не все. Вони просто приходять! — Панна Барнс постукала парасолькою по підлозі. — Батьки! У будь-який час! Рената взяла лікарняний, щоб час від часу перевіряти, як там Амабелла, хоч у нас є помічник учителя, який з неї взагалі очей не зводить. Тобто, справді, я не додивилася, не знала, що відбувається, і я себе за це картаю. Але ж то не тільки Рената! Я можу чимось займатися з дітьми, і раптом піднімаю голову — а в дверях стоїть хтось із батьків, і просто за мною спостерігає. Це страшно. Це немов переслідування.

— Схоже на переслідування, —