Ліана Моріарті - Велика маленька брехня

забула. Джош сказав, що Макс «знову» штовхнув Скай зі сходів. Він обрав собі нову жертву. Вона має їм щось сказати. Не дозволивши собі ані хвилини подумати, вона одразу одразу почала пояснювати.

— Натане, Бонні, я рада, що ви сьогодні тут, бо... слухайте, сьогодні я дізналася, що мій син, Макс, кривдить дівчаток у класі. Думаю, він міг навіть штовхнути вашу доньку зі сходів, м-м-м… навіть не раз. — Вона відчувала, як палахкотять її щоки. Джейн поклала долоню їй на руку у заспокійливому жесті. — Вибачте мені, я лише…

— Все гаразд, — спокійно сказала Бонні. — Скай мені сказала. Ми обговорили деякі стратегії — що робити, якщо це трапиться знову.

«Стратегії», — мляво подумала Селеста. Вона говорить зовсім як Сьюзі, ніби Скай — жертва домашнього насильства. Вона побачила, як Харпер загасила сигарету об вологі бильця балкона, ретельно замотала окурок у серветку та поспішила всередину, навмисне не дивлячись у їхній бік.

— Ми, власне, відправили сьогодні панні Барнс імейл, щоб розповісти їй про це, — серйозно сказав Натан. — Сподіваюся, ти не проти, але Скай — хворобливо сором’язлива, і їй складно захищати себе, тож ми хотіли б, щоби панна Барнс наглядала за нею. Ну і звісно, це справа вчительки — розбиратися з такими речами. Думаю, це відповідає політиці школи. Нехай розбираються вчителі. Ми б ніколи не стали говорити тобі про це.

— О! — сказала Селеста. — Дякую вам. Знову таки, я щиро перепрошую.

— Не треба вибачатися! Господи! Вони ж діти! — сказав Натан. — Вони мусять навчитися всьому. Не бити своїх друзів. Захищатися. Бути дорослим.

— Бути дорослим, — повторила Селеста із тремтінням у голосі.

— Я ще сам учуся, — сказав Натан.

— Це все частина нашого емоційного та духовного розвитку, — сказала Бонні.

— Про це десь написано у книжках? — запитала Джейн.

— Щось про те, що все, що тобі треба, ти вивчиш ще у дитячому садочку: не будь поганим, гарно грайся, ділися іграшками.

— Ділитися — це турбуватися, — процитував Натан, і вони всі засміялися цій знайомій фразі.

* * *

Детектив, сержант Адріан Квінлан: На час інциденту на балконі було восьмеро людей, разом із жертвою. Ми знаємо, хто ці люди. Вони самі знають, хто там був, і що бачив. Найважливіше, що може зробити свідок, — це сказати правду.

Розділ сімдесят п’ятий

Маделін потрапила у пастку пристрасної розмови про ремонт у ванній з батьками другокласника. Батьки їй дуже подобалися, і вона знала, що занудила бідолашного чоловіка чи не до смерті, коли вони з його дружиною обговорювали найвдаліші фасони суконь із заходом, тож тепер відчувала себе зобов’язаною слухати.

Проблема полягала в тому, що насправді їй нічого було сказати про ремонт у ванній, і хоч вона погодилася, що це жахливо, коли у вас закінчуються кахлі, а щоб закінчити, потрібно лише три кахлі, вона була впевнена, що зрештою все склалося якнайкраще. А ще вона бачила на балконі Селесту і Джейн, які сміялися з Натаном і Бонні, що було просто неприпустимо. Селеста і Джейн були її подругами. Вона озирнулася у пошуках когось, хто міг би зайняти її місце, і вхопилась за Саманту. Її чоловік працював слюсарем. Тож вона мала б цікавитися ремонтом у ванній.

— Ти мусиш послухати цю історію, — сказала вона. — Уявляєш? Вони… е-е-е… У них закінчилися кахлі!

— О, ні! Тонісінько так само сталося й зі мною, — сказала Саманта.

Бінго! Маделін залишила Саманту уважно слухати та з нетерпінням чекати своєї черги розповісти історію ремонтної катастрофи. Господи! Для неї було загадкою, що хтось знаходив ці теми цікавішими за сукні із заходом.

Пробираючись крізь натовп, вона проминула групку з чотирьох Блондинок-Боб, котрі так щільно тулилися одна до одної, що було очевидно, вони обговорюються щось скандальне.

Вона зупинилася, щоб послухати.

— Французька няня! Та смішна дівчина.

— Рената її звільнила?

— Так, бо вона абсолютно не зауважила, що Амабеллу кривдить той Зіггі.

— Між іншим, що відбувається з петицією?

— Ми збираємося подати її пані Ліпманн у понеділок.

— Ти бачила його маму сьогодні? Вона підстриглася. І поводиться, ніби у неї немає ніякого клопоту. Якби моя дитина кривдила інших, я б на публіку не показувалась. Я сиділа б удома, з дитиною, приділяючи їй ту увагу, якої їй очевидно бракує.

— Йому бракує доброго лупня, ось чого йому бракує.

— Я чула, що вчора вона привела його до школи з вошами.

— Я просто приголомшена, що школа дозволила цьому всьому тривати так довго. У час, коли так багато інформації про булінг…

— Так-так, справа в тому, що у Ренатиної няні роман із Джіо.

— Для чого їй роман із Джіо?

— Це я напевне знаю.

Маделін розлютилася і від імені Джейн, і, що було доволі дивно, від імені Ренати також — хоча Рената, мабуть, схвалила цю ідею з петицією.

— Ви — страшні люди, — голосно сказала вона. Блондинки-Боб підвели голови. Їхні очі та роти відкрилися від здивування. — Страшні, жахливі люди.

Вона пішла далі, не чекаючи на їхню реакцію. Коли вона відчинила двері на балкон, то побачила за спиною Ренату.

— Просто хочу подихати, — сказала Рената. — Там така задуха.

— Так, — сказала Маделін. — І схоже, що дощ пройшов. — Вони вийшли разом у нічне повітря. — Я подзвонила у страхову, до речі. Щодо машини.

Рената скривилася.

— Вибач, що я підняла такий хай учора.

— А ти мені вибач, що в’їхала у тебе. Я була дуже зайнята тим, що кричала на Абігель.

— Я перелякалася, — сказала Рената. — А коли я лякаюся, то просто спалахую. Це — закон. — Вони підійшли до групи батьків біля перил.

— Справді? — сказала Маделін. — Який жах. А от я — дуже спокійна.

Рената пирхнула.

— Медді! — сказав Натан. — Досі тебе не бачив. Як справи? Я чув, що моя дружина облила тебе напоєм.

Маделін подумала, що він, мабуть, теж трохи п’яний, бо зазвичай при ній не називав Бонні дружиною.

— На щастя, то був рожевий коктейль, тож він пасує до моєї сукні, — сказала Маделін.

— Я тут святкую щасливе закінчення маленької драми нашої доньки, — сказав Натан. — За Ларрі Фітцджеральда із Південної Дакоти! — Він підняв келих.

— М-м-м… — сказала Маделін, пильно дивлячись на Селесту. — Щось мені здається, що Ларрі Фітцжеральд ближче, аніж нам здається.

— Що? — запитав Натан. — Про що це ти?

— Ви про веб-сайт Абігель? — запитала Селеста. — Вона його прибрала?

«Її репліка була ідеальна, — подумала Маделін, — і саме це її видало». Більшу частину часу Селеста ухилялася від цієї розмови, ніби приховувала щось. А зараз вона виглядала абсолютно зібраною та врівноваженою, вона дивилася прямо в очі Маделін. Коли більшість людей брешуть, вони не дивляться в очі, коли Селеста брехала, вона