Шевченко Т. Г. - Кобзар, Шевченко Т. Г.

море сліз не посилала,-

Сльозами моря не долить».

 

І плаче, плаче Ярославна

В Путивлі на валу на брамі,

Святеє сонечко зійшло.

І каже: «Сонце пресвятеє

На землю радість принесло

І людям, і землі, моєї

Туги-нудьги не розвело.

Святий, огненний господине!

Спалив єси луги, степи,

Спалив і князя, і дружину,

Спали мене на самоті!

Або не грій і не світи…

Загинув ладо… Я загину!»

 

4 іюня [1860], СПб

 

«З передсвіта до вечора…» 516

 

 

З передсвіта до вечора,

А з вечора до досвіта

Летить стріла каленая,

Бряжчить шабля о шеломи,

Тріщать списи гартовані

В степу, в незнаємому полі,

Середи землі Половецької.

 

Земля чорна копитами

Поорана, поритая;

Костьми земля засіяна,

А кровію политая.

І журба-туга на тім полі

Зійшла для Руської землі.

 

Що гомонить отам, зичить

Удосвіта? То повертає

Той Ігор військо на пригоду

Тому буй туру Всеволоду.517

 

І бились день,

І другий билися,

Та коло полудня на третій

Поникли Ігореві стязі.

Отак на березі Каяли

Брати різнились; бо не стало

Крові-вина!.. Допировали

Хоробрі русичі той пир,

Сватів упоїли,

А самі простяглися

За землю Руськую. Хилилась

І слалась, плачучи, трава;

Високі гнулись дерева…

Додолу гнулися, журились!

 

6 іюля [1860, С.-Петербург]

 

«Умре муж велій в власяниці…» 518

 

 

Умре муж велій в власяниці.519

Не плачте, сироти, вдовиці,

А ти, Аскоченський,520 восплач

Воутріє на тяжкий глас.

І Хомяков,521 Русі ревнитель,

Москви, отечества любитель,

О юбкоборцеві522 восплач.

І вся о, Русская беседа,523

Бо глас єдиний ісповєдуй

Свої гріхи.

І плач! і плач!

 

17 іюня [1860 С.-Петербург]

 

ГІМН ЧЕРНИЧИЙ

 

 

Удар, громе, над тим домом,

Над тим божим, де мремо ми,

Тебе ж, боже, зневажаєм,

Зневажаючи, співаєм:

Алілуя!

 

Якби не ти, ми б любились,

Кохалися б, та дружились,

Та діточок виростали,

Научали б та співали:

Алілуя!

 

Одурив ти нас, убогих.

Ми ж, окрадені небоги,

Самі тебе одурили

І, скиглячи, возопили:

Алілуя!

 

Ти постриг нас у черниці,

А ми собі молодиці…

Та танцюєм, та співаєм,

Співаючи, примовляєм:

Алілуя!

 

20 іюня [1860, С.-Петербург]

 

«Над Дніпровою сагою…»

 

 

Над Дніпровою сагою

Стоїть явор меж лозою,

Меж лозою з ялиною,

З червоною калиною.

 

Дніпро берег риє-риє,

Яворові корінь миє.

Стоїть старий, похилився,

Мов козак той зажурився.

 

Що без долі, без родини

Та без вірної дружини,

І дружини, і надії

В самотині посивіє!

 

Явор каже: «Похилюся

Та в Дніпрові скупаюся».

Козак каже: «Погуляю

Та любую пошукаю».

 

А калина з ялиною

Та гнучкою лозиною,

Мов дівчаточка, із гаю

Виходжаючи, співають;

 

Повбирані, заквітчані

Та з таланом заручені,

Думки-гадоньки не мають,

В՚ються-гнуться та співають.

 

24 іюня [1860, С.-Петербург]

 

«Росли укупочці, зросли…»

 

 

Росли укупочці, зросли;

Сміятись, гратись перестали.

Неначе й справді розійшлись!..

Зійшлись незабаром. Побрались;

І тихо, весело прийшли,

Душею-серцем неповинні,

Аж до самої домовини.

А меж людьми ж вони жили!

 

Подай же й нам, всещедрий боже!

Отак цвісти, отак рости,

Так одружитися і йти,

Не сварячись в тяжкій дорозі,

На той світ тихий перейти.

Не плач, не вопль, не скрежет зуба

Любов безвічную, сугубу

На той світ тихий принести.

 

25 іюня [1860, С.-Петербург]

 

«Світе ясний! Світе тихий!…»

 

 

Світе ясний! Світе тихий!

Світе вольний, несповитий!

За що ж тебе, світе-брате,

В своїй добрій, теплій хаті

Оковано, омурано

(Премудрого одурено),

Багряницями закрито

І розп՚ятієм добито?

 

Не добито! Стрепенися!

Та над нами просвітися,

Просвітися!.. Будем, брате,

З багряниць онучі драти,

Люльки з кадил закуряти,

Явленними піч топити,

А кропилом будем, брате,

Нову хату вимітати!

 

27 іюня [1860, С.-Петербург]

 

ЛИКЕРІ 524

 

На пам՚ять 5 августа 1860 г.

 

 

Моя ти любо! Мій ти друже!

Не ймуть нам віри без хреста,

Не ймуть нам віри без попа

Раби, невольники недужі!

Заснули, мов свиня в калюжі,

В святій неволі! Мій ти друже,

Моя ти любо! Не хрестись,

І не кленись, і не молись

Нікому в світі! Збрешуть люде,

І візантійський Саваоф

Одурить! Не одурить бог,

Карать і миловать не буде:

Ми не раби його - ми люде!

Моя ти любо! усміхнись,

І вольную святую душу,

І руку вольную, мій друже,

Подай мені. То перейти

І він поможе нам калюжу,

Поможе й лихо донести,

І поховать лихе дебеле

В хатині тихій і веселій.

 

5 августа [1860], Стрельна

 

«Барвінок цвів і зеленів…»

 

Н. Я. МАКАРОВУ 525

 

На пам՚ять 14 сентября

 

 

Барвінок цвів і зеленів,

Слався, розстилався;

Та недосвіт526 перед світом

В садочок укрався.

 

Потоптав веселі квіти,

Побив… Поморозив…

Шкода того барвіночка

Й недосвіта шкода!

 

14 сентября [1860, С.-Петербург]

 

«І Архімед, і Галілей…»

 

 

І Архімед, і Галілей

Вина й не бачили. Єлей

Потік у черево чернече!

А ви, святиє предотечі,

По всьому світу розійшлись

І крихту хліба понесли

Царям убогим. Буде бите

Царями сіянеє жито!

А люде виростуть. Умруть

Ще не зачатиє царята…

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

 

24 сентября [1860, С.-Петербург]

 

Л. («Поставлю хату і кімнату…») 527

 

Поставлю хату і кімнату,

Садок-райочок насаджу.

Посиджу я і походжу

В своїй маленькій благодаті.

Та в одині-самотині

В садочку буду спочивати.

Присняться діточки мені,

Веселая присниться мати,

Давнє-колишній та ясний

Присниться сон мені!.. і ти!..

Ні, я не буду спочивати,

Бо й ти приснишся. І в малий

Райочок мій спідтиха-тиха

Підкрадешся, наробиш лиха…

Запалиш рай мій самотний.

 

27 сентября [1864 С.-Петербург]

 

«Не нарікаю я на бога…»

 

 

Не нарікаю я на бога,

Не нарікаю ні на кого.

Я сам себе, дурний, дурю,

Та ще й співаючи. Орю

Свій переліг - убогу ниву!

Та сію