Симона Вілар - Щаслива суперниця

новоявлений граф Норфолк якомога рідше стикався з Робертом Глочестером, — промовила королева, поправляючи хутро на чоловіковому опліччі. — Робертові не потрібно до певного часу знати, як загинула Бертрада і як ти поквапився зам’яти цю справу.

Мод зненацька посміхнулася.

— Стефане, ти вчинив розумно, коли зробив Гуго Бігода графом Норфолка. Едгар був там занадто популярний і впливовий. Після піднесення Бігода сила Едгара піде на спад, зате в Східній Англії з’являться два закляті вороги. Жоден із них не дозволить іншому домогтися абсолютної влади в тих краях.

— А я був готовий заставлятися, що ти завжди підтримуєш Едгара, — зауважив Стефан. — Між іншим, лорд Гронвудський уже прибув до двору. І навіть із дружиною. Ти бачила її?

Мод кивнула, але на її обличчі з’явився холодний вираз. Із цього король зробив справедливий висновок, що нинішня леді Армстронг досить гарна. Мод завжди тривожилася, коли її чоловік починав цікавитися вродливими леді, тому зараз обмежилася сухим зауваженням, що хоч дружина Едгара й чарівна, але аж ніяк не така сліпуча, як Бертрада.

— Упокой, Господи, її душу! — королева перехрестилася. Тепер, коли в неї не було такої суперниці, як інтриганки Берт, вона могла дозволити собі жалощі до неї. — Що стосується самого Едгара, не забувай — він завжди був нашим другом.

— Так. Але я надто добре пам’ятаю, як він вагався, коли йшлося про мою корону.

— Стефане, — королева поклала короткопалу руку на зап’ястя чоловіка. — Врахуй: Бігод, який легко збрехав над Біблією, здатен на все заради досягнення своєї мети. А Едгар після того, як ти врятував його саксонку, залишиться нашим боржником навіки. Є один стародавній вислів: хто хоче друга без недоліків, залишиться без друзів.

Першим, кого вони побачили, виходячи з покою, був принц Юстас. Від погляду на сина в Стефана болісно стислося серце. Юстасу йшов одинадцятий рік, але хвороба шкіри, про яку лікарі говорили, що з віком вона мине, тільки ускладнилася. І зараз, щоб приховати виразки та гнояки на обличчі дитини, його густо намазали білилом і напудрили. Від цього обличчя хлопчика здавалося маскою. Але живими й пильними залишалися його дивні очі, дуже світлі, з дрібними, як голівки шпильок, зіницями. Вони пронизували наскрізь того, на кого падав їхній погляд.

Хлопчик підійшов до батька та взяв його за руку.

— Государю, було б непогано на майбутньому бенкеті отруїти бастарда Глочестера. Він відчув вашу силу й з’явився з підібганим хвостом. Однак покаже зуби за першої ж нагоди. Отруїть його — навіщо вам такий підданий?

Стефан і Мод сторопіли. А Юстас незворушно провадив, обмацуючи батька й матір своїм не по-дитячому важким поглядом:

— І будьте обережніші з колишнім графом Едгаром. Обурливо, що він привіз нову дружину, коли двір ще не забув красуні Бертради. До того ж, про смерть Бертради говорять усяке…

Мод блискавично вдарила сина по щоці.

— Мовчіть, Юстасе! Ви ще дитя, й ваша справа — мовчати.

Юстас спідлоба глянув на матір. Його посмішка була схожа на оскал маленького хижого звіряти.

У великій залі Вестмінстера зібралася чимала юрба. Усміхнені обличчя, ошатне вбрання, жвавий гомін. У день світлого Великоднього Воскресіння ніхто не хотів згадувати колишні сварки та суперечки, всі уникали брехні й інтриг. І коли Стефан, величний і сяючий, з’явився в оточенні близьких на широких сходах, негайно пролунали привітальні вигуки й оплески. Король сьогодні був милостивий. Ласкаве слово одному, посмішка іншому, царственний кивок третьому.

Тут зібралося все вище духівництво — єпископи Солсбері, Лінкольна, Кентербері, Вустера, Або. Прибув навіть відомий абат Ансельм із Бері-Сент-Едмундс, який зараз пробирався крізь юрбу, щоб король і його зберіг у своїй пам’яті.

Вища знать з’явилася з дружинами, дітьми, родичами, й Стефан поштиво посміхався Глочестеру, брав під руку й відводив у бік Норфолка, слухав гордовитого Честера. З Аделізою і д’Обіньї тримався трохи сухіше й залишився задоволений тим, що Юстас ненадовго затримався біля цієї пари. Уже його вовченя знайде слівце, щоб збити пиху з молодят. Тим більше, що Стефана зовсім не влаштовувало несподівано почате листування Аделізи з імператрицею Матильдою. До вдовиної частки колишньої королеви входили кілька великих фортець на південному узбережжі Англії — чим не плацдарм для висадження військ супротивника?

Нуднючий Суррей затримав короля нескінченними скаргами на неприхильність небес, які послали йому дочку замість очікуваного спадкоємця. Але ж він уже майже зібрався в Святу Землю, він дав обітницю, йому були видіння… Стефан сухо посміхнувся і подумки побажав цьому зануді якнайшвидше вирушити до пекла.

Саме цієї миті він помітив Едгара Гронвудського. А поруч із ним — жінку в сріблясто-сірому атласі, який гарно облягав її витончену постать. Тобто навпаки — Стефан спочатку звернув увагу на гарну жінку в зав’язаній на саксонський манір шалі, що мимоволі виділяло її серед нормандських дам, а вже потім зміркував, що це і є горезвісна вбивця Бертради, онука кровожерливого Херварда й нова баронеса Гронвуда.

Він спіймав на собі її насторожений погляд. Ця жінка розуміє, що Стефану відомо, як загинула його кузина. Але зараз його хвилювало інше. Король відзначив, що Едгар не марно так довго домагався її, бо ця жінка дійсно вродлива якоюсь прозорою, тонкою красою. І чого це Мод запевняла, що Гіта Гронвудська не зрівняється з Бертрадою?

Едгар помітив увагу короля, взяв дружину за кінчики пальців і ступнув уперед.

— Мій королю!

Він схилився в поклоні, притискаючи руку до грудей. Леді Гіта опустилася в низькому реверансі — переливчасті відблиски заковзали по складках сукні.

— Радий бачити вас, добродії, — кивнув Стефан. — Про вас, міледі, я досить багато чував.