Катерина Олександрівна Боброва - Риль. Любов дракона

три голоси, а для других запропонували ще парочку варіантів — куди і кому йти з їх властолюбними експериментами.

Риль, заздалегідь змирившись з неминучим розглядом її поведінки, зняла щити, відкриваючи пам'ять. Нехай копаються, соромно, але що робити, якщо заслужила. Швидкоплинні чужі дотики — неприємно, але терпимо, тільки дівчина все одно кожен раз здригалася, відчуваючи чужу присутність. Три дракона в одній її нещасній голові — перебір. Губи покусані в кров, але стогнати нижче її гідності. Цього разу злиття було болючим і важким. Коли все закінчилося, Риль від слабкості впала на коліна. В голові джгутом розкручувався біль, погрожуючи перейти в щось нестерпне.

Крізь пелену болю почула впевнений голос Фестіграна:

— Це справа тільки нашої відповідальності, сторонніх просимо залишити цю територію. Маг виправданий, можете забирати його з собою. Його претензія на асхалута Риль буде розглянута окремо.

Чиїсь руки підхопили Риль. Рідний голос прошепотів на вухо.

— Потерпи, Ріленку, нам дозволили забрати тебе з собою, поки ці лускаті розбираються зі своїми хвостатими проблемами.

Ріглі стрімко увійшов в таверну, обтрусив від налиплого піску чоботи. Емзеспівці спеціально вибрали цей заклад для постою. Буквально в десяти хвилинах ходьби від нього починалися пустельні дюни, що мають погану славу. Подейкували, що там любить бродити привид дочки колишнього господаря таверни, що втопилася в місцевій затоці.

Історія банальна: приїжджий столичний красень відбував тут батьківське покарання. Вирішивши поєднувати приємне з корисним, він заморочив дівчині голову, а повернувшись до рідного дому, миттєво забув тимчасову подружку. Та ж, не витримавши зради, наклала на себе руки. Як це можна було зробити в цій калюжі, глибиною по коліно, залишалося загадкою для всіх емзеспівців. Переважали дві версії. Перша — що дівчина була жахливо впертою, і її не зупинив похід з кілометр по мілководдю, друга — вона просто втекла слідом за коханцем в столицю. Правда стерлася з часом, і була вже нікому не потрібна, а ось погана слава цих місць магам була лише на руку. Не дуже-то приємно відкрити портал і зіткнутися носом до носа з ошелешеним місцевим населенням. Народ тут дикий, до магії не привчений, так можна і веслом межи очі отримати від переляканого рибалки. Доводь потім, що ти не примара і не дух моря, що прийшов потягти нещасного під воду.

— Ну що там? — нетерпляче кинувся Корін, щойно він увійшов. У таверні, незважаючи на пізню годину, було безлюдно. Погода розігралася не на жарт, і навіть відчайдушні завсідники вирішили залишитися вдома, пожертвувавши звичним стаканчиком вина. Господар, переконавшись, що гості нагодовані і всім задоволені, відправився провести цей рідкісний спокійний вечір у власному ліжку.

Ріглі, не поспішаючи, зняв плащ, струсив його. На підлозі тут же утворилася калюжа брудної води.

— Ну і погодка, — пробурмотів маг, — поки сюди дійшов, промок так, немов мілководдя животом по дну зборознив.

— Давай за стіл, — махнув рукою Тарк, — я вечерю тобі підігрів. Ці ящірки і не здогадалися погодувати.

— Куди там, — скривив незадоволену пику маг, — навіть відпочити не дали. Так і не покладав рук без перерви.

— До чого докотилися, — з несхваленням похитав головою Харан, — на лускатих працюємо. Може, відразу в асхалути подамося?

— У нас уже один є, — Тарк кивнув на сходи, що ведуть на другий поверх.

Маги разом спохмуріли, але тему продовжувати не стали. Ріглі влаштувався за столом, вхопивши собі кухоль з гарячим хмелем.

— Весело там зараз, — почав він доповідь, — носяться, немов їм під хвіст голок напхали. Цей їх старший…

— Фестігран, — підказав Хірано.

— Ага, Фестігран. Тільки ви забралися звідти, як він заявляє: «Тут ваш маг напорталив, відшукай-но де», немов я повинен по запаху визначити, де Бонас встиг напаскудити.

— Стривай, не поспішай, випий краще, — Ханар дістав з нагрудної кишені пласку фляжку, хлюпнув на дно склянки янтарно-золоту рідину, — командире, не заперечуєш?

Командир не заперечував, ці рептилії кого завгодно доведуть до нервового зриву або до вбивства.

Ліки допомогли. Обличчя мага порозовішало, руки перестали стискатися в кулаки.

— Знайшов я там, звичайно, один цікавий портал. Його і шукати особливо не треба було. Бонас на одному і тому ж місці його відкривав і, судячи з текстури, раз в три-чотири місяці. Хірано, а ці їх вихованці що, в порталах зовсім нічого не тямлять?

— Асхалути? — зітхнув драконолог. — Ні, куди їм. Будь-який наш третьокурсник їх за пояс своїми знаннями заткне. Так, і готують асхалутів здебільшого з бойових та прикладних заклинань.

— Не зрозуміло, — Ріглі скуйовдив свою шевелюру, ковтнув хміль, з блаженством відчуваючи, як тепло котитися вниз до шлунку. Ох, і намерз він сьогодні в горах, та ще в цьому безглуздому костюмі успішного торговця, де суцільно одні мережива, — ну та менше з тим. Ткнув я в потрібне місце пальцем. Ящірки навколо лише головами схвально закивали, та по-своєму забалакали. Я так зрозумів, що портал вони і без мене знайшли, але їм потрібно було впевнитися. Хірано, — маг знову повернувся до драконолога, — вони ж не бачать наші портали, як тоді примудрилися його виявити?

— Гм, — Хірано аж поперхнувся від такого несподіваного запитання.

— Здається, я знаю, — Тарк піднявся з-за столу, пройшовся з одного кута таверни в інший, — тоді в замку Герцога ящірка шукала сліди своїх. Якось же він розраховував їх виявити, може, по запаху?

— Браво, лейсере. Версія цілком гідна свого існування, — посміхнувся Хірано, — біда тільки в тому, що таких ідей існує безліч, навіть серед фахівців. Іноді ми нагадуємо собою збіговисько ворожок і казкарів, а не драконологів.

— Нехай буде по запаху, — махнув рукою Ріглі. Прийняті ліки змінили його настрій на благодушний, — найцікавіше не це. Наш загадковий Бонас відкривав портал в дуже цікаве місце, — маг витримав паузу і, добившись повної уваги публіки, продовжив, — цей світ не включений в загальну систему координат, і він явно не з нашої зв'язки.

У таверні запанувала тиша. Маги обмірковували почуте. Відкриття нового світу — річ можлива, але практично нереальна. Всі доступні до відвідування світи відомі давним-давно. Захопливий спочатку для магів ентузіазм першовідкривачів швидко зійшов нанівець. По-перше, світів все ж менше, ніж простірників, що прагнуть їх відкрити, по-друге, перехід з однієї зв'язки в іншу пожирає масу енергії, і залишку вистачає лише на зворотну дорогу, навіть по зв'язці не прогулятися. І тут криється найголовніша несправедливість просторової магії. Витрачений резерв заповнюється швидше за все в рідному світі, повільніше в сусідніх світах, і ніяк — на інший зв'язці. Пояснень цьому висували масу, але жодне не отримало повну доказовість.

Швиденько були відкриті чотири зв'язки, дві по шість світів, в інших двох по сім. На цьому епоха великих відкриттів