Катерина Олександрівна Боброва - Риль. Любов дракона

— Все ще переживаєш? — з розумінням запитав маг. Дівчина у відповідь лише шмигнула носом, берег озера поплив перед її очима, а в горлі почало дерти від сліз, — Риль, ти не можеш бути ідеальною, як не старайся. Так, і у твого дракона характер ще той, вибухонебезпечний, я правий?

Риль посміхнулася, змахнула брудним рукавом набіглі сльози.

— Ще у нього жага до нероздільного володіння, — поскаржилася вона.

— Звичайно, ти ж тепер його головний скарб, — підморгнув маг.

Скарб оглянув свій наскрізь брудний і місцями порваний одяг, провела долонею по обличчю. На пальцях залишився сірий слід. Добре, скарбе, таким тільки дітлахів лякати ночами. Довелося йти вмиватися.

Холодна вода освіжила голову, привела в порядок думки.

— Треба викликати драконів, хоч труп їм пред'явимо.

— Впевнена? — уточнив маг, з тугою озираючись на всі боки. Пояснювати щось лускатим Хірано бажанням не горів, а кидати ученицю на самоті совість не дозволяла.

— Повинна, — відповіла Риль з похмурим виглядом, теж перебуваючи не в захваті від майбутніх розборок з однією ящіркою. Обидва синхронно зітхнули — скандал неминучий.

— Добре, — здався Хірано, — я зв'яжуся з Тарком, якщо він ще живий.

Риль з полегшенням кивнула. Зв'язатися з Ласті їй було б легше, але ось серце вперто хотіло відтягнути момент з’ясувань.

Маг витягнув кулю зв'язку, пара фраз — і через кілька миттєвостей біля руїн стало багатолюдно і багатодраконно. Першими з порталу вискочили маги, займаючи бойовий стрій, за ними дракони з асхалутам, вносячи в побудову свій лускатий хаос. Риль стояла трохи осторонь, тому її помітили не відразу, а ось постать в чорному плащі миттєво привернула до себе увагу.

— Хірано! — визвірилися заклинаннями емзеспівці.

— Маг! — заричали дракони, і полум'ям зло спалахнуло в їхніх очах.

— Риль! — метнувся до дівчини Ласті, але вона зробила крок убік, прикриваючи собою мага.

— Вибач, — прошепотіла ледь чутно і вже голосніше додала: — Всім стояти!

Команда була зайвою, і так всі стояли з готовими заклинаннями і виставленими щитами. Ще один портал відволік на себе увагу, але ненадовго. Дракони і так знали, хто завітав на розбірки, а емзеспівці в цьому питанні їм довіряли.

Фестігран окинув похмурим поглядом всю войовничу компанію, що стояла навпроти пом'ятого мага, і одне не менш войовничо налаштоване дівча.

— Риль, — солодким голосом звернувся до неї новоприбулий. За його спиною стояли два незнайомі дівчині дракони, — прошу, підійди до мене, люба.

Від незвично ласкавого тону дівчина здригнулася, від звернення «люба» похолола і виставила щит. Ззаду невдоволено засопіли.

— Риль, я сам можу за себе постояти.

Ага, з нульовим резервом та струсом мозку. Чим, цікаво, він збирається це стояння виробляти, зовнішнім виглядом чи що?

— Не впевнена, що вам і слово сказати дадуть, — вимовила Риль, пильно спостерігаючи за драконами. Ох, схоже, Хірано прийняли за викрадача, тепер одна надія на розсудливість емзеспівців. Ящірки, коли впадають в гнів, мало адекватні.

— Риль, — ще один парламентер ступив до неї, — йди до нас, люба, прошу.

У дівчини защипало в носі, серце рвонулось з грудей, але було зупинено холодною рукою совісті. Залишити Хірано без прикриття після того, що він для неї зробив? Ні, досить з неї сьогодні підлості, стоїмо тут. Ні кроку вперед, за спиною поранений.

— Ласті, — голос неприємно вразив своєю жалісливо, — Хірано не викрадав мене, навпаки, врятував.

Але її пояснення справило прямо протилежний ефект, дракони, всі як один, насупились. Фестігран виголосив довгу фразу по-драконячому. З кожним словом обличчя лускатих все більше похмурішали. Так, схоже, вона випала з довіри.

Ззаду багатозначно кашлянули.

— Дівчинко, тобі і правда краще піти. Повір, так буде простіше. Твої друзі переконані, що я для тебе — погана компанія. Не переживай, моєї удачі ще вистачить, щоб не піти за межу.

Риль закусила губу. Сухі сльози палили груди. Чому, чому їй не вірять? А ще сім'я називається! Брат, як же! Слово свого асхалута для нього — порожній звук, та й рідний не краще. Знюхалися з драконами і танцюють їхні танці. Тільки й можуть, що винувато відводити очі.

— Тарку, Коріне, повірте, маг-зрадник лежить серед руїн вежі, він мертвий. Хірано тут ні до чого.

Тарк сіпнувся, але під поглядом Кестірона завмер.

— Мертвий? — скинув брову Фестігран, — зручно, чи не так? Хто тепер доведе, що саме він був зрадником? Хто підтвердить твою невинність, людино?

— Я! — задерла вище підборіддя Риль, щоб бути хоч трохи значнішою, але підборіддя не допомогло. Дракон тільки головою похитав. Чудово, її слова тепер немов вода — витекли і немає їх.

— На тобі — запах, Риль, — Ласті опустив очі, — ми не може тобі довіряти.

Запах, порошок, знову він — джерело всіх її бід і нещасть. Залишився тільки один спосіб довести правду — повне злиття. Ех, але ж вона так сподівалася відтягнути момент визнання, ну, або зробити його м'якшим. Ось вона — розплата. Доведеться засунути свою гордість куди подалі. Це її обов'язок — витягнути Хірано з лап драконів.

На таку пропозицію Фестігран тільки здивовано підняв брови — не очікував. Сумнів промайнув у його очах, але кивнув, дозволяючи. Ось в прозорих водах гірського озера зачорніло відображення крилатого гіганта. Дракон зігнув шию, вичікувально скосив жовтим оком на тоненьку постать дівчини. Тій на плече лягла тепла долоня мага, підбадьорливо стиснула його.

— Не бійся, що раніше очистити гнійну рану, тим швидше вона заживе.

Риль зробила крок вперед. Ближче, ще ближче. Для злиття потрібен тілесний контакт. Простягнула руку, провела пальцем по золотій смужці, що йде по краю луски, шкура під рукою напружилася. Ззаду шумно видихнули. Вже розуміючи, що вона побачить, Риль повільно повернулась. Два гіганта, одягнених в чорну луску, стояли у неї за спиною. Обидва дракона вид мали цілком мирний: складені крила, хвости, що спочивають на землі, і тільки полум'я, танцююче в їхніх очах, видавало справжній стан братів. Підстраховщики, портал їм під хвіст. Обклали, що не смикнешся. Зволікати далі було нерозумно, а вгамувати розбурхане знову роздратування Риль вже не встигала. Ласті дісталося по повній, він навіть сіпнувся, коли його облила хвиля обурення, що йде від дівчини. На краю свідомості почувся чийсь смішок. Веселуни! А ось їй зовсім не весело. Довели, а тепер радіють. Приблизно такі думки і відправила ще за двома адресами. Злиття на трьох — обов'язково? У відповідь прийшла картинка: Хірано на допиті. Повне зчитування пам'яті і шанси п'ятдесят на п'ятдесят на те, що він залишиться в здоровому глузді. Пом'янула всіх драконів, разом з магами. На перше невдоволено рикнули, причому в