Джулія Рейвен - Не повертай мене, Джулія Рейвен

Обділяю увагою її показове невдоволення і впритул підходжу до Яна. Підчепивши мою кисть, він поклав її на згин свого ліктя і ледь чутно прошепотів:

— Лялечко, ти неймовірна.

Замість відповіді мої губи розцвіли посмішкою. До абсурдності розчулювала поведінка Яна. Якщо впустити причину нашого збору, то з боку ми виглядали дуже ефектною парою. 

— Ти теж нічого так, — не стримавшись від сарказму, я повертаю Яну похвалу. 

Внутрішньо приборкую своє хвилювання і, підхопивши клатч у тон чорним туфлям, уже спокійніше вторю крокам Яна до виходу. Перед ним мій страх пасує та поступається місцем впевненості. Мені вже не страшно.

«У мене все вийде!», — повторюю девіз коучів по саморозвитку з Ютуба, і ні на мить не дозволяю собі в цьому сумніватися. З Яном по-іншому і бути не може.

Подумки потираю долоньки від майбутнього божевілля. Зловтішна усмішка торкається моїх губ.

«Ну що ж, любий, настав час відплати».

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно