Джулія Рейвен - Не повертай мене, Джулія Рейвен

Глава 22.1.

Мія

Щиро і всією душею я не горіла бажанням йти на черговий благодійний вечір, на якому точно буде чоловік. Особливо якщо мене туди не запрошували. 

Тепер помічник мера приймає еліту столиці у своєму не менш вишуканому маєтку.

Знову зустрічатись із чоловіком. Знову тремтіти під його зловтішним поглядом. Знову остерігатися його неконтрольованого гніву.

Ні, це сильніше за мене. Навіть його ім'я рідкісною отрутою обпікає моє нутро, змушуючи серце розлючено битися об грудну клітку.

Всі нутрощі скручуються в морський вузол, як тільки я уявлю свою безпорадність, коли зроблю крок у бік Артема...

Але вже пізно відступати, тому що процес з компроматом незворотно запущений. Залишається лише пожинати плоди моєї помсти чоловікові.

На три дні наша компанія забула, що таке їжа, сон та відпочинок. Три довгі дні ми тільки те й робили, що шукали інформацію, обговорювали та ретельно планували процес знищення Артема.

Хлопці позбавили мене багажу непотрібних подробиць і проблем. Я досі перебувала у величезному незнанні, як вони змогли зробити таку титанічну роботу за такий короткий час. Компромат, потрібні зв'язки, журналісти, відео з камер будинку, фіктивні запрошення на благодійний вечір...

Увесь цей час Доктор Зло, як ми його між собою прозвали, перебував в ув'язненні в сусідній кімнаті. Раз на день під наглядом Яна він «робив» дзвінок зі звітом для чоловіка про моє самопочуття у клініці. 

Благо, у тітки Емми величезна дворівнева квартира із шикарною самоізоляцією, і присутність заручника сусіди не помітили. 

Ольга Володимирівна спочатку у нестямі від гніву послала братів повернути лікаря туди, де взяли. Тому що вона не братиме участі у цих кримінальних справах. Ні за які гроші світу. 

Але Ян зумів переконати тітку посприяти нам, спекулюючи свободою її улюбленої племінниці. Якщо ми викриємо діяльність Артема, то водночас зможемо довести невинність Емми та братів. 

Скрегочучи зубами і проклинаючи той день, коли вона познайомилася з нами, Ольга Володимирівна все ж таки погодилася допомагати і всіма силами прикривати нас від поліції.

Не знаю як, але Яну вдалося знайти конкурента чоловіка і заручитися його підтримкою на майбутньому вечорі. Паралельно з'ясувалося, що це їхні криваві розбірки з Артемом я застала, спостерігаючи за побитим чоловіком із вікна спальні у вечір мого повернення.

Щодо самого Яна… Він справді виявився непричетним до шантажу. Емма у всьому щиросердно зізналася і вибачилася. Так, ми не стали з нею найкращими подругами, але злості я більше на неї не тримала. 

— Лялечко, ти готова? — раптовою появою в одвірку лякає Ян і одразу ж ковзає по мені оцінювальним поглядом. 

Дослідивши мій вигляд від мисків чорних туфель до голови, він задоволено гмикнув. І судячи з того, що на вустах почала розпливатися усмішка, він у повному захваті.

— Готова, — здавлено видихаю. Спітнілими долонями я розправляю неіснуючі складки на червоній атласній сукні, намагаючись вгамувати тремор у руках, — дай мені ще хвилинку, і я спущусь.

— Тільки не затримуйся, нам не можна запізнюватися, — Ян підбадьорливо підморгує, зображуючи п'ятірнею корону над головою, — не забувай, що ми — зірки сьогоднішнього вечора.

— Іди вже, — я сміюся, сподіваючись, що він не розкусив мого фальшивого спокою. 

Це ж Ян. Побачить, що я сумніваюсь чи боюся, залишить мене вдома, а сам поїде до Артема. Але я не дозволю цьому статися. 

Ян не ризикуватиме собою і братом заради мене. Не цього разу.

Як там кажуть: «Перед смертю не надихаєшся?». 

Вже час.

Настав час розповісти світові всю правду про Артема Яворського і назавжди звільнитися від його хворого контролю.

Востаннє прискіпливо оглядаю себе у дзеркалі. Акуратно зібране волосся, непомітний макіяж... Чого лукавити? Я й сама собі подобаюся. Просто мене турбує страшний привід для такого ошатного образу.

Машинально торкаюся діамантового кольє з підвіскою у формі великого серця, з червоного бірманського рубіну. Фамільна коштовність, яку мені повернула Емма з награбованого общаку. Сподіваюся, сьогодні воно виконуватиме роль мого щасливого талісмана. 

— Сили небесні, оберігайте нас, — кидаю благання в повітря і, голосно стукаючи підборами, спускаюся кам'яними сходами.

Моя поява недовго залишається в таємниці. Три пари очей цілковито звернули увагу на мене. 

Ян з Ніком у чорних бездоганних смокінгах та Емма у вечірній сукні з лавандового шифону з довгою вільною спідницею чекали на мене в холі. 

— Які ж ви приголомшливі! — зривається в мене з язика нехитрий комплімент. Важко впізнати в аристократичних вбраннях колишніх злодіїв.

— А ти черепаха лінива, — невдоволено осікає мене Емма.

— Емма, — синхронно гукають її брати.

— Ну що Емма? — скидаючи руки на груди, мулатка картинно закочує очі. — Наречена на весілля швидше збирається, аніж Мія до майже колишнього чоловіка. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍