Павло Штепа - Московство

члени Думи — немосквини почали вимагати права друкувати та навчати своїх дітей національними мовами, то ВСІ москвини — члени Думи, без єдиного винятку, злобно виступили проти такого «сепаратизма».

У всьому культурному світі парламент обмежує владу уряду: не дозволяє йому кривдити народ. У москвинів навпаки (як і все). «Зємскіє Собори» XVI–XVII ст.[466] завжди зміцнювали, поглиблювали царський деспотизм. Із наведеного бачимо, що те саме робила і Державна Дума ХХ ст. Тяглість національних традицій подиву гідна.

Міністр освіти граф Д. Толстой писав: «Вся освіта інородців московської імперії має своїм завданням московщити їх, щоби вони злилися з московським народом в одне нерозривне ціле»[467]. Півстоліття пізніше цю традицію по-своєму висловили вищі урядовці СРСР: «Українізація ніколи не була і не є нашою метою. Вона є лише засобом наблизитися до українського народу, насамперед до селянства. Московською мовою говорять в Україні робітники немісцевого походження, ті, що приїхали з Московщини. Без українізації ми нічого не вдіємо в Україні. Лише українізацією зможемо ми затягнути український народ під свій вплив. Природний розвиток українського народу має свій власний напрям. Не знаючи української мови, ми, комуністи, опинимося поза тим розвитком, поза українським життям»[468]. А справжні причини розкриває великий знавець цієї справи: «Московщина не може жити без українського хліба, вугілля, сировини. Тим-то ідея державної незалежності України є контрреволюційною. Але відкрито заперечувати цю ідею тепер (1919 р.) ми не можемо. Тепер треба, навпаки, поступитися українцям. Обставини змушують нас погодитися на автономію України. Ясна річ, мусимо дбати, щоби не випустити зі своїх рук фактичну владу в Україні. А без цієї тимчасової поступки українцям ми втратимо Україну назавжди»[469]. Попереджав про небезпеку відвертого московщення й інший великий знавець цієї справи: «Хоч московська мова є державною в Україні, проте не можемо накидати її українцям насильно. А особливо не повинні дратувати московською мовою українське селянство. Його теперішня ворожість до нас є дуже, дуже небезпечна нам і стане тисячократно небезпечнішою, якщо накидатимемо йому московську мову»[470]. А конференція ВКП(б) ухвалила: «Всі члени КПУ мусять усувати всі перепони вільному розвиткові української культури. Мусять ставитися до українських патріотів дуже терпеливо, з розумінням, дружньо, пояснюючи їм користь союзу України з Московщиною. Кожний член КПУ мусить якомога швидше вивчити українську мову і не допускати, щоб її хтось ставив на друге місце після московської»[471]. А вже коли московські більшовики зміцнили свою владу в «республіках», заговорили по-іншому: «обов’язкове вивчення московської мови в усіх республіках СРСР благотворно впливає на життя цих республік, бо відкриває всім доступ до культурних здобутків всіх народів СРСР, а насамперед, великого московського, а отже, до світової культури. Тому-то московська мова фактично вже стала спільною мовою всіх народів СРСР»[472].

Можна навести безліч висловлювань керівних москвинів та їхніх підспівувачів у «республіках», що обґрунтовують необхідність придушення немосковських мов і культур. Коротко їхні докази такі: «Знання московської мови відкриває двері в широкий світ. У всіх сусідніх з СРСР державах московська мова є вже обов’язковим предметом у школах. Навіть у ворожих до нас США вивчають її у 200 вузах, і капіталістичний уряд дає стипендії тим, хто вивчає московську мову. Всі народи СРСР позичають у московської мови слова, яких їм бракує. Позичає й Україна, бо ж не має досі своїх наукових та технічних словників. Отже, забуваючи недорозвинену українську, а вивчаючи високорозвинену московську, українці стають на великий шлях поступу. Хто не хоче знати московської мови, той ворог поступу, ворог людства. А оскільки історична доля вказала московському народові вести все людство шляхом поступу, то той ворог водночас є ворогом і СРСР. Отже, ворогом і України…». Це — зміст усіх підручників московської мови, виданих в УРСР. Таке пишуть у журналах і книжках[473]. Панує в Україні московська мова? Та хіба ж Московщина завинила тому? Хіба українці не мають своєї республіки, свого уряду? Хіба ж не український уряд видає закони в Україні? Московський уряд ніколи не видавав жодного закону про українську мову в Україні, бо ж за Конституцією СРСР не має на те права. Чи може українці хочуть, щоби московський уряд заборонив українцям говорити московською мовою? Отже, московщення немосковських народів СРСР — це не їхнє знищення, а «інтернаціоналізація», тобто великий поступ, бо ж здійснює найбільший ідеал всього людства — світове, безнаціональне, безкласове суспільство, основа вічного миру на планеті. Отже, мати московську мову слід не за другу рідну, а таки за першу рідну. Море пролитої крові, гори трупів, пекельні муки мільйонів невинних дітей, жінок, руїна багатющої України, загарбання земель і поневолення народів у Європі й Азії, розвал держав зсередини, розпалення війн в Азії і багато ще подібного, що його здійснила Московщина за 1917–1968 роки, — все це, мовляв, зовсім не на рахунку Московщини, а лише інтернаціонального комунізму. Куряча сліпота.

Нарешті ще один документ, хоч і не урядовий. Нарада з питань культури української мови в Києві ухвалила 15 лютого 1963 р. порушити клопотання перед ЦК КПУ і перед урядом УРСР:

1) щоб у всіх вищих школах, технікумах та ремісничих курсах запровадити навчання українською мовою;

2) щоб у всіх установах, підприємствах, на залізницях та іншому транспорті і в торгівлі всі справи вести українською мовою;

3) щоб Академія Наук, інститути, видавництва видавали наукові твори здебільшого (!) українською мовою;

4) щоб кіностудії творили художні й наукові фільми українською мовою, а фільми інших республік щоб перекладали українською мовою;

5) щоб у республіках СРСР, де живуть українці, відкрити школи з українською мовою навчання;

6) щоб створити при Інституті мовознавства АН комісію культури української мови, яка мала б сприяти розвиткові і поширенню української мови в усіх ділянках державного і громадського життя.

Про що говорить цей документ? Що всього вищенаведеного ще немає в Україні. Що не існувало і не існує уряду УРСР і навіть самої УРСР. Якби існували, то існувало б уже майже півстоліття все вищенаведене і багато ще чого, що його має кожна самостійна держава.

XVI. НАЦІОНАЛІЗМ МОСКВИНА

Пошкрябайте московського соціаліста і побачите московського шовініста.

В. Ленін

Національні інтереси Московщини збігаються з соціальними інтересами московської бідноти.

В. Ленін

«Дайте мені вичерпну книгу історії народу, і я без великої помилки скажу вам, що той народ зробить тепер», — писав італійський історик Б. Кастільйон. Вичерпну — це не тільки перелік історичних подій, але аналіз тих сил, що ці події творили. У ХХ ст.