Salamander - Темні нащадки, Salamander

Даріус зітхнув, усвідомлюючи, що сперечатися з нею марно. Натомість він перевів погляд на Каеля.

– Добре. Але ти йдеш з нею, – сказав він темному принцу. – Захисти її, якщо щось піде не так.

Каель кивнув.

– Як завжди.

Лукас хотів щось сказати, але зрештою лише зітхнув і підійшов ближче до Аурелії.

– Якщо ти не відмовишся, то я йду теж, – сказав він, його голос звучав твердо. – Я не залишу тебе одну.

Аурелія подивилася на нього і, хоча хотіла заперечити, помітила рішучість у його очах. Вона лише кивнула.

– Гаразд. Тоді ми йдемо разом.

Аурелія кивнула брату, залишаючи його в шатрі керувати армією. Вона, Каель і Лукас вирушили до місця, яке, за словами Каеля, могло бути осередком магії Морвана. Їхній шлях пролягав через хаос поля бою – вони рухалися обережно, оминаючи зіткнення, щоб не привертати уваги ворога.

Каель, завжди спокійний і зібраний, вів їх уперед. Його чорні крила ледь помітно тремтіли в темряві, наче реагуючи на насичене магією повітря. Лукас тримався поруч з Аурелією, пильно стежачи за кожним її кроком. Його рука лягала на руків'я меча щоразу, як неподалік з'являлися вороги.

– Ми майже на місці, – тихо сказав Каель, зупиняючись біля порослого густим чагарником пагорба. Він підняв руку, і перед ними з'явився блакитний магічний знак, що пульсував у повітрі. – Осередок магії має бути під землею. Вхід, швидше за все, охороняється.

– І як ти пропонуєш потрапити туди? – запитав Лукас, озираючись. Його погляд затримався на кількох постатях, які виднілися вдалині – охоронцях, що патрулювали підступи до пагорба.

Каель подивився на нього і промовив:

– Ми скористаємося моєю магією, щоб обійти охорону. Але всередині нам доведеться покладатися на силу і швидкість.

– Що це за ритуал? – запитала Аурелія, її голос був сповнений цікавості та тривоги.

– Морван використовує древню магію, – відповів Каель. – Вона потребує жертв і великої кількості енергії. Якщо ми не зупинимо його, він зможе підкорити не лише цей бій, а й увесь регіон.

– Тоді не гаймо часу, – твердо сказала Аурелія. Вона вже дістала меч, що мерехтів срібним світлом. Її обличчя було зосередженим, а очі горіли рішучістю.

Каель активував закляття, і навколо них виникла магічна завіса, яка зробила їх непомітними для охоронців. Вони швидко спустилися вниз, рухаючись безшумно, наче тіні. Вхід до осередку виявився масивними кам'яними воротами, укритими рунами, що випромінювали слабке темне світіння.

– Я зламаю захист, але це приверне увагу, – сказав Каель, готуючи закляття. – Будьте готові до бою.

Лукас встав поруч з Аурелією, міцніше стискаючи свій меч.

– Я завжди готовий, – сказав він, злегка усміхнувшись, хоча його очі залишалися серйозними.

Каель закінчив накладати закляття, і ворота з гучним гулом відчинилися, відкриваючи темний коридор, що вів до самого серця осередку.

– Ходімо, – промовила Аурелія, роблячи перший крок у пітьму. Її кроки були впевненими, навіть якщо серце калатало від адреналіну. Каель і Лукас пішли за нею, готові до будь-якої небезпеки, яка чекала попереду.

Темний коридор здавався нескінченним. Стіни були вкриті древніми рунами, які слабко світилися, створюючи моторошне освітлення. Повітря було важким і пронизаним магією, яка немов обпікала шкіру. Аурелія відчувала, як кожен крок наближає їх до джерела цієї темної сили. Її серце калатало, але вона тримала себе в руках, адже знала: будь-яка слабкість могла коштувати їм життя.

– Тут щось не так, – шепнув Лукас, озираючись. Його голос був напруженим. – Це місце... воно відчувається живим.

– Так і є, – відповів Каель, зупиняючись. Він нахилився до підлоги, обережно торкнувшись однієї з рун. – Ця магія створює ілюзію, яка має заплутати непроханих гостей. Нам треба бути обережними.

Він провів рукою над руною, і перед ними з'явився новий, майже невидимий шлях, що вів ще глибше під землю.

– Це пастка? – запитала Аурелія, вдивляючись у темряву, яка клубочилася попереду.

– Майже, – відповів Каель. – Вони очікують, що ми підемо хибним шляхом і потрапимо в смертельний лабіринт. Але тепер ми маємо шанс обійти їхню магію.

Вони продовжили свій шлях, рухаючись швидко, але обережно. Аурелія йшла попереду, її меч світився холодним сріблом, розганяючи тінь. Каель постійно вдивлявся в руни, ведучи їх безпечним маршрутом. Лукас тримався позаду, пильно стежачи, щоб їх ніхто не атакував зненацька.

Врешті-решт вони досягли великої зали, в центрі якої вирувала магічна енергія. На підлозі був величезний магічний знак, викарбуваний у камені, а посеред нього стояв Морван. Його постать, закутана в чорний плащ, випромінювала холод і лють. Навколо нього крутилися сфери темної магії, які здавалося поглинали світло.

– Нарешті, – промовив Морван, його голос був низьким і хрипким. Він обернувся до них, його очі горіли червоним полум'ям. – Ви прийшли, щоб загинути.

– Це ти помиляєшся, – сказала Аурелія, ступаючи вперед. Її голос був крижаним, а в очах палала рішучість. – Сьогодні твої темні ігри закінчаться.

Морван розсміявся, його сміх відлунював по залі, немов грім.

– Сміливість – це добре, але дурість ще краща, – він підняв руку, і з темряви виринули кілька створінь, схожих на демонів, які миттєво рушили на Аурелію, Лукаса й Каеля.

– Розділимося! – крикнув Каель, піднімаючи руки. Його крила розкрилися, і він злетів у повітря, створюючи потужний магічний бар'єр. – Я візьму лівий фланг!

Лукас, витягнувши меч, кинувся на найближче створіння, його рухи були швидкими й точними. Аурелія, тримаючи свій меч, кинулася прямо на Морвана, знаючи, що тільки вона здатна зупинити його.

Лукас та Каель билися, як справжні воїни, кожен із них демонстрував свою силу й майстерність.

Лукас рухався швидко й впевнено, його меч блискавично пронизував створінь, розрубуючи їх на частини. Одне зі створінь кинулося на нього ззаду, але Лукас, мовчазно почувши небезпеку, різко обернувся й завдав нищівного удару. Його обличчя було зосередженим, а в очах палав вогонь рішучості. Проте кожен новий удар забрав частину його сил — створіння атакували хвилями, без кінця.