Анна Ліє Кейн - Кривава повня, Анна Ліє Кейн

- Вам доведеться це зробити, - сказала вона. - Будь ласка, підійдіть!

Ґрейн ошелешено підняв брови. Він придивився до гості уважніше. Деякий час він вагався, але все ж повільно піднявся та наблизився до стіни.

- Уважно слухаю вас, пані, - саркастично сказав він. Елері оглянула міцну статуру демона, але насправді зараз її більше цікавила не вона, а стіна, що блякло виблискувала у сяйві камери.

- Я вірю, що ви насправді хороший демон, - промовила Елері, збираючись із силами. Її кулак був щільно стиснутий, не дозволяючи сяйву потрапити на чорний камінь. Елері поглянула у темні очі Ґрейна, шукаючи доказів своїм думкам, але побачила перед собою Айру, її змучене обличчя та очі, з яких зникло життя. Цей спогад змусив Елері діяти: - І я вважаю, що ви ніколи не зашкодили б Айрі. Я хотіла б, щоб у вас було майбутнє. Щоб вона була щасливою.

І Елері простягнула вперед руку. Вона намагалася зробити це якомога швидше. Лише секунда пішла на те, щоб торкнутися демона, вкласти амулет в його долоню і стиснути кулак. Але Елері здалося, що з неї живцем здирали шкіру, а від кістки відривали м’язи. Вона ледь не закричала. У повітрі запахло смаженим м’ясом, коли дівчина відсмикнула руку і відійшла на два кроки. Ґрейн навіть не знайшов що сказати. Він тільки ошелешено дивився на руку дівчини, яка стрімко червоніла і вкривалася пухирями, виступила кров, а пальці скрутило судомою. Але Елері лише глибоко вдихнула, і процес раптом пішов у зворотному напрямі.

- Прощавайте, - вимовила Елері, стрімко розвернулася і швидко пішла геть. Біль відступав. Ґрейн лише мовчки дивився услід гості. Він міцніше стиснув кулак, розвернувся, повільно повернувся на своє місце, де провів останні пів доби, знову опустився на підлогу і закрив очі.

Коли Елері дійшла до дверей, за якими її очікували куниці, на руці не лишилося ні сліду від жахливого опіку.

Елері стримано подякувала охоронцям, які лише байдуже кивнули та зачинили двері, і попрямувала до виходу за одним з них. З кожним кроком їй ставало все простіше, але водночас на серці було тривожно. Вона зробила усе що могла, і тепер повинна була тільки чекати.

Елері відійшла на самий кінець стоянки та сіла на лавку у тіні велетенського дуба. Її ноги і руки тремтіли. Більше вона ніколи б не погодилася прийти до цієї в’язниці.

Кіра зістрибнула на землю. Вона радісно зітхнула, глянула у бік воріт, а потім повернулася до Елері. Чорні оченята сяяли від щастя:

- Я цього не забуду! - тихо, але впевнено вимовила вона, наче клятву. Але раптом щось згадала і виправилася, зробивши наголос на першому слові: - Ми цього не забудемо!

- Ти ж розумієш, що якщо хтось дізнається… - Елері нервово смикнула плечима, але Кіра замахала на неї лапами та крилами:

- Ти що! За дурепу мене тримаєш?! Та ніхто і ніколи від мене ні про що не дізнається!

Елері сумно посміхнулася, глянула на небо, а потім кивнула:

- Удачі вам, Кіро.

- Дякую, Елері, - Кіра змахнула непрошену сльозинку і скоріше обернулася до нового друга. Він дивився на неї майже з розпачем і перебирав пух на своєму хвості. Кіра наблизилася до нього: - Геррі?

Кілька хвилин вони просто дивилися одне одному в очі, а тоді Кіра нахилилася і своїм носом торкнулася носа Геррі. Але після цього зніяковіла, розвернулася і побігла геть. Шерсть Геррі стала дибки, а очі засяяли. Він налякано глянув услід Кірі, а потім обернувся до Елері. На губах дівчини застигла сумна усмішка.

- Іди, - прошепотіла вона. - Кіра не зможе лишитися. Але ти можеш піти з нею. Наглянеш за Айрою.

- Ель… - у голосі Геррі кришталевими нотками забриньчали сльози. Але дівчина стрімко піднялася та відрізала:

- Іди, Геррі!

Компаньйон зістрибнув з лавки, але за кілька кроків озирнувся:

- Якщо я буду тобі потрібен, зв’яжись зі мною! Я прийду як тільки покличеш.

А потім він розвернувся і скоріше побіг наздоганяти Кіру.