Анна Ліє Кейн - Кривава повня, Анна Ліє Кейн

47

Пояснити Дорайну де Геррі було не так просто. Довелося відвертати його увагу. Та й самій Елері було краще переключитися на щось інше та не думати ні про ув’язненого демона, якого тримали у залитій світлом камері, ні про його куницю, ні про свого друга, який вірно був поруч протягом шести років.

У Шедані було на диво тихо і спокійно. Елері чекала якихось новин з самого ранку, але здавалося, що нічого не сталося. І саме останній факт змушував Елері напружитися ще більше. У її голові постійно виникали думки: “Невже не вдалося? А раптом їх спіймали? А може це усе була пастка?”. Та вона проганяла їх геть.

Дівчина зазирнула у знайому кімнату, прислухалася та оглянула стелажі. Лише вчора вона була тут з двома крилатими куницями, а сьогодні вирішила зайти сама, щоб повернути книгу. Дорайн був у кабінеті ректора, він мав підписати кілька документів, а його дружина захотіла погуляти. Вона увійшла у приміщення, яке зараз поступило у повне розпорядження Таїри, як нової спеціалістки з магічних предметів, і зачинила за собою двері. Встигла зробити лише два кроки, як з-за стелажа вийшла Таїра.

- Елері?

- Привіт, - колишня викладачка усміхнулася, ховаючи нервозність. Відьма кивнула, а потім вказала собі за спину рукою:

- Я зайшла в кабінет перед зміною у шпиталі та помітила, що зник один з відьомських артефактів, - Таїра була не на жарт схвильована. У Елері запаморочилося в голові, і вона поклала руку на живіт, огортаючи дитину магією, щоб убезпечити від власних переживань. Таїра уважно придивилася до дівчини та нагадала: - Академія за них перед законом відповідає. Ти не брала?

- Артефакт? Який? - Елері навіть сама почула, що у її тоні майнув страх. Але вона все ж рушила у бік потрібних стелажів.

- Той, що створює тіні, - Таїра спробувала зазирнути в очі Елері, але та ухилилася, оминаючи відьму.

- Ні. А де він був?

- Там, ідемо, покажу, - Таїра теж попрямувала до стелажа.

Обидві зупинилися перед полицями з різноманітними магічними речами. Елері кусала губи, намагаючись вигадати що ж їй варто сказати, як раптом помітила швидкий рух за шафою, де лежала темна тінь. Вона насупилася, придивилася уважніше, а потім відчула полегшення і радість.

- То он же він, - Елері швидко нахилилася та витягнула срібний ланцюжок з пласким круглим каменем. Простягнула його Таїрі, та розгублено прийняла амулет:

- Дивно. Він випав з захисного чохла. Міністерство нам за таке руки б відірвало!

- Може, хтось сюди пробрався та рився у речах? Я скажу Дорайну, щоб оновив захисні заклинання.

- Добре, - Таїра кивнула, повільно загортаючи амулет у тканину, а Елері тихо поклала книгу на стільницю, звідки вчора взяла її, і скоріше вибігла з приміщення. Перевела подих та рушила до ректорського кабінету.

Виявилося, що з Дорайном захотіли поспілкуватися і вчителі, і меценати, які раптово приїхали, і навіть мер Хаола. Елері сиділа у кріслі приймальні та читала газету, коли двері рвучко відчинилися й у приміщення зайшли кілька чоловіків. Елері підняла погляд і похолола, побачивши нашивки Міністерства Підглядань на їхній формі. Люди озирнулися довкола і зупинили погляди на Елері. Вона зробила глибокий вдих та відклала газету.

- Місис ат Рогад? - один з незнайомців зробив крок вперед. - Ви маєте проїхати з нами.

- Мій чоловік, - невпевнено пробурмотіла Елері і глянула на двері. Вона важко піднялася з місця, а другий чоловік завбачливо попередив:

- Не переймайтеся. Він поїде з нами.

Уже за годину Дорайн і Елері були у Міністерстві Внутрішніх справ.

- Ми надто часто бачимося з вами, Руміє! - Дорайн показав ікла в хижій посмішці. Міс Хінок запалила цигарку, стоячи біля вікна, і погодилася:

- Ще трохи і я подумаю, що ви до мене залицяєтеся, містере ат Рогад.

- Смішно, - саркастично скривився Дорайн. Він обернувся до слідчого, впер долоні у стільницю, нависаючи над столом та поставив питання: - То ви мені поясните чому ми знаходимося тут, якщо того злочинця передали Міністерству Під… Зовнішньосвітової розвідки, - Дорайн ледь встиг зупинитися та виправитися, а потім нахабно глянув на Румію. Але жінка удала, що нічого не почула. Елері тихо сиділа у кутку, зминаючи пальцями тканину своєї сорочки, і прислухалася до слів чоловіка. - Ви вже можете визначитися хто відповідає за в’язня та самі з цим розбиратися! Чому моя дружина зараз має знаходитися тут?

- Тому, що вона відвідувала Тіньмара, - холодно повідомила Румія. Дорайн ошелешено замовк, секунду збирався з думками, а потім обернувся до Елері, але дружина відвела очі. Румія схилила голову, спостерігаючи за реакцією демона. Але той швидко оговтався:

- Навіть якщо відвідувала. Що з того? Це заборонено законом?

- Ні, не заборонено, - Румія знизала плечима, розглядаючи нитку диму, що тягнулася у вікно: - Але вона може бути причетна до його втечі.

- Що? - Дорайн вирівнявся та обернувся. Зіштовхнувся з таким само здивованим поглядом Елері. Дівчина повільно піднялася на ноги:

- Тіньмар втік? Він більше не у в’язниці?

- Не у в’язниці, - Румія залишила недопалок у попільничці, а сама повільно рушила до Елері, поки Дорайн усвідомлював новину. - Навіщо ви їздили до нього і про що спілкувалися?

- Я просто хотіла поговорити з ним, - Елері зітхнула, пригадуючи те, що уже прокручувала в голові. - Мені було цікаво який чоловік міг так задурити голову Айрі.

- Про що йшла мова?

- Він не захотів зі мною розмовляти.

- І коли ви пішли?

- А у журналі цього не зазначено? - Елері відчула себе загнаною у кут. Їй і так було боляче від розлуки з Геррі, а ще вона гадки не мала що зараз з Айрою, але вона пустила в дію увесь свій талант, щоб не показати цього Румії Хінок. Жінка вже збиралася поставити нове питання, як двері відчинилися.

- Міс Хінок, - усередину увійшов Крайт ат Маніл. Кивнув другові, вибачаючись. Слідом за головним прокурором зайшов Сазек ат Нарі. Погляд його був суворим та недружнім. Румія невдоволено підтиснула губи. - У вас немає дозволу на допит Елері ат Рогад. Тому я попрошу вас покинути кабінет.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍