Анна Ліє Кейн - Кривава повня, Анна Ліє Кейн

- Тіньмар належав нашому Міністерству, - спробувала пручатися Румія, але Крайт не дозволив їй продовжити:

- А Елері громадянка Ізаріди, а тому розпитувати її будуть слідчі Ізаріди. Вийдіть, прошу вас.

- Добре, вийду. Але у мене останнє питання, - Румія зробила крок до Елері, зацікавлено оглянула її всю: - А де ваш компаньйон? Вперше бачу вас без куниці.

Елері зніяковіла, опустила очі долу, але від необхідності відповідати її врятував колишній логофет.

- У вас совість є, Руміє? - присоромив Сазек Румію. - Дівчина вагітна, а ви на неї тиснете! Відпустіть її негайно, якщо зараз ніяких доказів немає!

Елері стривожено глянула на Сазека, і у його очах побачила дещо дивне. Наче він раптом усвідомив і зрозумів щось для себе. А тоді він просто на секунду багатозначно опустив повіки, і лиш після цього знову повернувся до Румії:

- Я не збираюся їй шкодити. А ви могли б і правдоподібніше перейматися за долю власної доньки.

- Припиніть хамити! - владно наказав Сазек. Досвід дав про себе знати. Навіть Румія здригнулася і відступила. - Бачу, що ви засмутилися через відсутність підвищення, міс Хінок, але підбирайте слова! У мене донька зникла. Вона викрадена злочинцем! І це відбулося через те, що Тіньмара забрало собі ваше Міністерство!

Елері зробила глибокий вдих, відступила назад і повільно сіла в крісло. Крайт знову вказав Румії на двері. Дорайн щось питав у Сазека, але Елері більше не слухала. Вона сховала обличчя в долонях, прикрила очі… і усміхнулася.

***

Таїра стояла біля дверей, схрестивши руки на грудях. Вона принципово не підходила ближче, тільки скоса спостерігала за тим як працівники Міністерства Підглядань обшукують приміщення, у якому зберігалися усі артефакти та магічні речі. Останні колись були передані у розпорядження академії.

- Цей амулет, - один з двох чоловіків нарешті знайшов ланцюжок з оніксом. Він витягнув його з чохла. Ласкаво погладив пальцем чорний камінь та підставив його під сонячне проміння. Темрява наче взялася нізвідки. Вона потекла від каменю вгору по променях, як пліснява, що полізла по стінах. Працівник дивився на це не більше секунди, а потім прикрив онікс.

- Цей амулет, - повторив він. - Увесь час був тут?

- Умови зберігання не найкращі, - прискіпливо помітив другий, мазнувши пальцем по поличці. Придивився до подушечки і скривився.

- Міністерство затвердило наші умови зберігання. Комісія усе тут оглянула, - норовливо відповіла Таїра. Перше питання вона проігнорувала, дивлячись у стіну. 

Чоловіки перезирнулися. Ланцюжок з каменем опустився у чохол. Один з працівників зробив кілька повільних кроків, придивився до Таїри і повторив:

- Ви уважно стежили за цією річчю?

- Уважніше не буває, - відповіла Таїра та повернулася до співрозмовника.

- Ви впевнені? За брехню вас може чекати в’язниця.

Таїра на мить задумалася. Вона схилила голову і прислухалася до власних відчуттів. Дівчина звикла довіряти інтуїції, яка хоч і була у неї слабшою у порівнянні з відьмами минулого, але все ще передавалася від батьків до дітей. 

- Впевнена, - відповіла вперто. - Цей амулет постійно перебував у Годамн і не покидав її стін.

- А сюди мала доступ Елері ат Рогад? - вкрадливо спитав другий чоловік. Він присів на стільницю і уважно стежив за мімікою Таїри.

- Так, мала, - дівчина повернулася до нього. Жоден її м’яз не здригнувся: - Вона дружина ректора. Її у чомусь підозрюють?

- Вона вчора відвідувала злочинця, що втік кілька годин назад.

- Вона єдина його навідувала? - Таїра перебила чоловіка та скинула брови. У її голосі почулося роздратування.

- Ні, - мав визнати чоловік. Він збирався продовжити говорити, але відьма поставила нове питання:

- Значить, вона була останньою?

- Теж ні, - спохмурнів чоловік. Таїра іронічно посміхнулася:

- Тоді закінчуйте обшук, панове. Адже ви навіть не встигли отримати дозвіл, правда? А я вже запізнююся на лекцію! Зараз доводиться підміняти місис ат Рогад.

Таїра відкрила двері та показала працівникам Міністерства напрямок.