Ася Сергєєва - Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва

Якби зараз на дах кабінки атракціону полився не дощ, а посипалися діаманти, день би не став ще більш чудовим. Та й куди вже більше? Я найщасливіший на світі Ведмідь.

Кохана дівчинка зізналася у своїх почуттях. Здогадувався, звісно, бо її очі виблискували особливим сяйвом, коли дивилася на мене. Але так, щоб нарешті почути... неймовірний кайф!

І від самого Самвела отримати схвалення? Це взагалі за межею реальності.

Ми ще пару кіл провели в колесі огляду. Можливо, я помиляюся. Не стежив, адже ми майже весь час цілувалися.

Після парку посиділи в кафе. Для першого офіційно дозволеного побачення вирішив не затримувати сильно дівчину. Хоча так не хотілося її випускати з обіймів. Ну нехай поступово тренер звикає, встигнемо ще шокувати.

Вже не ховаючись, підвіз Алінку до самого дому. Почекав, коли вона мені з віконця помахає. Тепер я знаю, де спальня коханої.

Тільки від'їхав, знову дзвінки від команди. Я навіть в машині залишав телефон, щоб не смикатися через них на побаченні. Друзі б мені точно не знадобилися на колесі огляду. Коли я зі своєю Зірочкою, мені не потрібен ніхто.

- Що вам треба? - відповідаю на виклик, питаючи у Іллі відразу за всіх.

- Міхо, а ти де був? Ми тебе навіть вдома перевіряли!

- Важливими справами займався, - діловим тоном показую, що тема закрита.

- Гаразд, де був, там тебе вже немає. Давай терміново до нас приїжджай. Ми в ресторані Вовків, - це він про заклад своєї сім'ї. - На тебе тільки чекаємо. Все м'ясо поїли!

- І навіщо вам я? М'ясо привезти?

- Свою ведмежу шкуру краще привези. Якщо такий зайнятий, то надовго не затримаємо.

Якраз під'їжджаю в цей момент до перехрестя, від якого зовсім недалеко до ресторану Вовків. Останнім часом і, справді, пропадав. На тренуваннях бачимось, а збори колективу пропускаю, вигадую тисячу причин. Сьогодні так і бути. День найвдаліший. Ненадовго і з командою можна посидіти.

У ресторані спочатку ніщо мене не дивує. Всі наші тут, замовляли те, що зазвичай. Але підозріло вся увага тільки на мене. Ні, я не проти, звичайно. Нехай витріщаються, скільки завгодно. Проте я ж не святкую день народження, щоб стільки честі надавати.

І от ще дивно, частина команди поглядає весело, дехто спантеличено з подивом, і менша частина зовсім вже насуплено.

Навіщо я такий спостережливий?

Хапаю шматок піци. Краще буду їсти, щоб не надумувати зайвого.

- Міхо, ти не читав від мене і Назара повідомлення? - через стілець штовхає в плече Арс.

- Ні, я не міг, а потім не встиг, - відповідаю і піцу кусаю.

Але проковтнути добре не встигаю, мало не вдавився.

- Це що ще таке?! - приголомшено скрикую.

На мене раптом посипався золотий серпантин. Команда хором вітає. Та що за дива?! Вони здавалися тверезими, коли сюди прийшов.

- Ви з пам'яттю посварилися? У мене через три місяці буде день народження. Хоч би запитали, чи що!

Ніколи не плутали, а тут на тобі.

- Та ні, Дарський, ми тебе вітаємо з іншою бомбезною подією, - оголошує на весь стіл Артем. - Ми тебе вітаємо з перемогою!