Оля Лях - Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях

17.2

- Ваше замовлення, - перед Ірвіном грюкнули тарілкою із тушкованим кроликом з гарніром та кухоль із пивом, пінка мало не розплескалась по столу. Офіціантка спішила прийняти наступне замовлення.

Ірвін не любив натовпи та багатолюдні місця, але в цьому ресторані було не так вже й погано. Пристойна їжа, культурні люди, проста атмосфера та прекрасний вид на вечірнє місто. Він обрав столик біля великого вікна і тепер споглядав, як міняється вулиця: вмикаються ліхтарі, проїжджають каби та екіпажі, перехожі поспішають у справах.

- Сьогодні так багато людей! Дозволите скласти вам компанію, пане?

Ірвін бачив у відображення, як на диванчик навпроти елегантно опустилась дівчина. Відкинула довге пряме чорне волосся за спину, підкликала офіціантку і замовила собі вина та сирну нарізку. Поставила лікті на стіл і підперла підборіддя тонкими пальцями. Її фіолетова сукня в підлогу з відкритими руками більше підходила для світського рауту, ніж для цієї місцини. Кольє та перстні легко сяяли при потраплянні мізерної краплинки світла.

«Кора більше любить костюми, а з прикрас лише іноді носить кулони…», - Ірвін схаменувся. Подумки вилаяв себе за згадку про напарницю і за порівняння її з кимось іншим. Ковтнув пива.

- Чудесний вечір, правда? Ця осіння прохолода так бадьорить і прояснює думки. О, дякую! - перед дівчиною поставили замовлення. Вона припідняла бокал із червоним вином, покрутила в руці, відпила, наколола на шпажку шматочок сиру і стягнула зубами. – Доволі непогано. Не очікувала від цього місця нічого путнього, але воно приємно здивувало! – хлопець не зреагував. Дівчина довго дивилась на нього, а потім промовила: - Посварились із подружкою?

- З чого ви взяли? – майже миттєва відповідь.

- Привабливий хлопець сидить один в ресторані пізнім вечором із виглядом побитого цуценяти. Що іще це може бути, як не розбите серце? – м’язи на обличчі Ірвіна сіпнулись, а дівчина посміхнулась. – Що сталось? Вона зрадила вас?

- Нічого не сталось! – грубо відказав він. – Ви помиляєтесь, - додав вже більш м’яким тоном. Вона тихенько розсміялась.

- Як скажете. Не стану давити на болюче місце, - вона випиває ще. Ірвін теж.

- А ви? – дівчина піднімає на нього очі. – Що сталось у вас?

- З чого ви взяли, що щось сталось?

- Вродлива дівчина у вечірній сукні та дорогих прикрасах у вбогому ресторанчику на околиці міста. Підсідає до незнайомця і замовляє лише бокал вина. Ви втекли з балу, принцесо? – глузливо додає він. Дівчина червоніє, відводить погляд, заправляє за вухо чорне пасмо волосся. Ірвін помічає, що її вушко зовсім не звичайної форми – воно загострене до верху. Стримується від запитання.

- Чому ви вирішили, що я вродлива, якщо навіть не дивились на мене?

- Я бачу вас у відображенні, - вказує він на вікно кивком.

- Хіба скло може передати реальну картину? – легка посмішка знову торкається її рожевих вуст. Ірвін зітхає, усміхається і за мить вперше дивиться на незнайомку.

Вона гарна. Гарніша ніж у відображенні. Маленьке обличчя із гострим підборіддям, тонкі руки та пальці, витончені плечі, струнка, бліда, а її очі – вони постійно змінюють колір від темно-фіолетового до блідо-рожевого, проходячи усі кольори між ними.

- Я був правий. Ви гарна, - коротко констатує хлопець. Дівчина сміється і прикриває рот долонею.

- Нікаелла Бранс, - простягає руку всипану перстнями.

- Ірвін Майєс, - він потискає її холодну долоню.

- Давайте вип’ємо, Ірвіне, за наші нещастя, - Нікаелла підіймає бокал.

- І за усе щасливе? – хлопець теж підіймає свій кухоль.

- Так. І за усе щасливе, - хитра усмішка грає на її вустах. Їхні кухлі зустрічаються без дзвону і вони випивають.

 

Шарудить постіль.

- О-о-оу, - протяжно стогне хлопець, потягується, затуляючи очі від сонця. – Моя голова, - тягне Ірвін і потирає очі.

Він сідає на ліжку. Звішує ноги. Оцінює обстановку. Згадує, що вчора переїхав в нову квартиру. Усе виглядає чужим і ворожим, але вибору у нього немає. Знову потягується. Дивиться на годинник – десята ранку. Він збирався пошукати сьогодні роботу, але для візиту в детективні бюро вже запізно. Вирішує, що піде завтра. А що, власне, було вчора? Та Ірвін надто сонний, щоб пригадати, тому просто іде у ванну.

Натягнувши джинси та привівши себе до ладу, виходить в кухню об’єднану із вітальнею.

- А ти довго спиш. Як голова, болить?

Ірвін шоковано завмирає посеред кімнати. Біля вікна стоїть вчорашня незнайомка, вдягнена в одну лиш його сорочку. Майєса кидає в холодний піт. Він гарячково намагається згадати вчорашній вечір та ніч і, як дістався додому. Але в голові спливло лише те, як вони пили разом в ресторані. Далі пусто.

- Це твоя колишня? – дівчина розглядає фото його та Кори. – Гарна. Хоча я красивіше. Правда? – ігриво всміхається, ставить рамку назад на підвіконня. Бере з нього чашку із чимось. – Кава. Будеш? – обходить крісла і прямує ліворуч, до кухні. - Чи тобі більше подобається чай зранку?

Ірвін виходить із заціпеніння, плавно рухається в протилежному напрямку. Йде праворуч, наближаючись до крісел.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍