Оля Лях - Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях

Глава 17.1 Ірвін Майєс

- …вітальня простора, спальня світла і умови гарні, то берете чи як? Пане? Пане Майєс? – жінка смикнула хлопця за рукав бежевого піджака.

- Га? Що?

- Брати будете? – із невдоволенням повторила своє запитання.

Ірвін виринув із своїх думок. Окинув поглядом передпокій двокімнатної квартири на п’ятому поверсі. Зазирнув у привітні очі господині. Легко всміхнувся і кивнув.

- Так. Мені підходить.

- Ох! Як чудово! Тоді можемо підписувати договір, - вона спритно дістала завчасно підготовлені папери. Протягнула йому ручку. Ірвін без роздумів поставив свій підпис. Вийняв гаманець і віддав оговорену суму. – Коли будете заселятись? Завтра? Чи почнете переїзд вже сьогодні?

- Зараз.

- Зараз? – вона недовірливо поглянула на дорожню сумку біля його ніг і розуміючи кивнула власним думкам. Ірвін не став їх спростовувати і вивалювати свою історію життя. – Що ж тоді до зустрічі, пане Майєс. Влаштовуйтесь, - віддала йому ключі. З порога кинула: - І, будь ласка, постарайтесь не влаштовувати тут бордель. Сусіди пильні, якщо що викличуть поліцію, - вона посміхнулась та щезла на сходах.

«Що ж гадаю, це мало означати, що попередній квартирант вже практикував тут незаконну діяльність, а сусіди мають дуже небайдужі серця до чужих справ», - він зітхнув і зачинив двері.

Пройшов до вітальні, об’єднаною з кухнею, кинув сумку на одне крісло, дістав рамку з фотографією його та напарника, поставив на підвіконня, опустився в друге крісло. За вікном по-трохи сутеніло. Місто стихало, готувалось до сну.

Ірвін сподівався, що більше ніколи не буде самотнім. Але ось він тут. Один в двокімнатній квартирі, а все його майно вмістилось в одну дорожню сумку. Він так тікав від свого найбільшого кошмару, та все ж опинився у ньому. Раніше в нього були друзі у відділку, начальник - детектив Вега та напарник – Кора.

Кора…

Він бачив її востаннє майже день тому. Вона не шукала його, хоч він і сам зробив так, щоб не знайшла. Ірвін вірив, що вони завжди будуть разом – розкривати справи, ловити злочинців, сміятись, гуляти, обідати… Тепер йому навіть немає з ким розділити обід. Найгірше в житті – це їсти на самоті.

«Кажуть, якщо їж на самоті, то розтовстієш! – маленька Кора присіла поруч із ним, сперлась спиною на холодну стіну будинку. – Ніколи більше не їж один. Мені не потрібен товстий напарник! – дівчинка відламала половину своєї булочки з повидлом і простягнула йому. – Ну, бери. Я тричі пропонувати не буду! – надула вуста», - теплі спогади залоскотали серце, але холодна реальність змусила його скривитись.

Усе це нагадувало про далекі часи його дитинства. Сирота, що тікав з притулку, де до дітей ставились, як до каторжників. Набагато краще він почував себе блукаючи сірими вуличками столиці. Їв те, що знаходив на смітниках ресторанів або те, що зміг вкрасти. Якщо його хапали, то повертали в притулок, записуючи черговий злочин в особисту справу. Але жодні погрози поліцейських не зупиняли його від нової втечі.

Одного разу десятирічний Ірвін вправно обікрав, солідного на вигляд, чоловіка. Зірвав цілий куш! Та той багатій так швидко знайшов його в одному з брудних столичних підворіть. Так він ще й поліцейський! Ситуація – гірше не придумаєш. Дітям прощались дрібні злочини до восьми років. Тепер йому загрожувала справжня в’язниця.

Та Ірвін не збирався здаватись так легко. Хлопчик спритно вивернувся з рук чоловіка та втік. Але той знову знайшов його.

- А ти спритний хлопчина, - чоловік прискіпливо оглянув дитину. «Огида, нудота, зневага – нічого нового в його погляді, як і у всіх інших», - подумав Майєс. – Хочеш отримати роботу? – раптом здивував багатій.

Хто б міг подумати, що відомому детективу Джастіну Везі може знадобитись такий жебрак, як він. Але ж знадобився. Джастін Вега пообіцяв не здавати його поліції. І не здав. Пообіцяв дати дім, їжу та роботу із зарплатнею, якщо він погодитись. І дав. За усі ці роки, наставник не збрехав жодного разу, не обманув.

А потім Ірвін дізнався про Темний світ і все закрутилось надто швидко. 

- Ні. Так не піде.

Майєс підхопився на ноги. Стягнув краватку, шпурнув на крісло. Розстібнув пару верхніх ґудзиків, дістав із сумки шкіряну куртку. Розтріпав біляве волосся та вийшов з квартири.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍