Антон Дмитрович Мухарський - Майдан. (Р)Еволюція духу

Вогонь, що оточував Майдан взимку 2014 року, стояв ефемерною, втім, могутньою стіною. Ця стіна надійно захищала не менш ефемерні, за вселенськими мірками, тіла людей, наділених нездоланним духом. Духом, раніше приспаним і тепер не просто розтривоженим — пробудженим. Тут були пасіонарії з місією принести зміни своїй країні, а з нею — цілому світові. Зміни важливі, докорінні. Вони виконали своє непросте завдання стоїчно й натхненно. Дехто вичерпав заради цього своє життя до дна…

Впродовж попередніх двадцяти двох років незалежності України досить непросто й болісно відбувалося руйнування глибоко закорінених у свідомості людей радянських кліше. Йдеться про розуміння власної ідентичності кожною людиною, свого місця в новій державі, місця самої держави у світі й, разом з тим, питань нації, народу, демократії, свободи, вільного вияву… Руйнуючись, вони не зникали враз, а нерідко мімікрували, перевтілюючись, видозмінюючись у стереотипи пострадянського характеру; нові поняття й правила формувалися поволі й так само повільно входили у життя. Адже після тривалої важкої хвороби одразу стати на ноги й побігти непросто, а особливо, коли тобі повсякчас ставлять підніжки або б’ють по п’ятах.

Майдан в Україні за ці роки став символом волевиявлення вільної свідомої нації. Саме тут, завдяки якимсь енергетично незбагненним відцентровим силам, могутніми потоками сходяться енергії непересічних українських вольнолюбців, починаючи з кін­ця ХХ століття і по сьогодні: згадаймо студентські голодування; майдан, який привів до референдуму й незалежності; май­дан, що створив Помаранчеву революцію; і ось тепер — ЄвроМай­дан, який перетворився на свідомий народний спротив, повстання, нову революцію визволення з-під гніту злочинної влади.

Останні події на Майдані обернулися новою непростою реструктуризацією народної самосвідомості, все ще пов’язаної з пострадянськими стереотипами і шаблонами. Стало ясно видно: нове покоління українців не просто народилося, а й вже стало на ноги, визріла сила його духу. І до цих молодих приєдналися духовно сильні й національно та демократично свідомі люди старшої генерації. Руйнування застарілих суспільних механізмів, застиглих форм суспільного буття стало не лише драматичним, — трагічним. Конфлікт виявився кривавим, і вирішення його перейшло можливі демократичні норми.

Той, хто першим кинув вогняний коктейль на чорну гумову смугу з великих кілець старих і нових шин, а ще раніше у міліцейський автобус, явно був ...не воїном, але бійцем, природженим перформером — людиною творчою і рішуче налаштованою, — режисером-постановником, художником-декоратором, ак­то­ром-виконавцем головної ролі в одній особі. Але він не був одинаком у своєму пориві.

Тепер, нехай навіть з відстані короткого терміну, видно, що весь Майдан був полем суцільної творчості — творчості духа, образів, міфів, самої історії держави. Події відбувалися у типово українському стилі козацького бароко, як і тоді, у ХVII–XVIII сто­літтях, так і нині, дещо гіпертрофованому через шал почуттів. Така сама монументальність рухів як народних мас, так і окремих особистостей, експресивність форм і вислову, активне вико­ристання традиційних народних прийомів у висловах та діях — алегорій і символів, декоративності й урочистості. Сьогодні це звучить як відродження й осучаснення могутнього пристрасного архетипічного стилевого потоку, який можна означити як українське необароко.

На зміну вже звичній, дещо заскорузлій архітектоніці як сус­пільних взаємин, так і творчих висловів, приходить разюча атектонічність, що змінює стосунки, ставлення, погляд — немилосердно, болюче розширює свідомість й здатність прийняття та подальшого руху. Візуально виглядало все це досить химерно й мальовничо:

• потоки полум’я, що відбивалися у струменях води фонтануючого міліцейського брандспойту і танучого снігу, над усім цим — час від часу — польоти коктейльних метеоритів з палаючих пляшок;

• круглі непроникні хмари чорного диму зі спалахами коктейлів Молотова довкола стрункого ряду білих колон парадного входу до стадіону «Динамо»;

• невпинний рокіт барабанів, зроблених із металевих бочок, і періодичні постріли та вибухи феєрверкових гранат з боку «Беркута»;

а в епіцентрі турботливо закутаний, щоб не ушкодили дим і полу­м’я, пам’ятник легендарному українцю — футбольному тренеру.

Скільки драматизму (а трагедія з жертвами) було у ситуаціях цих напружених і часто дивних бінарних опозицій. Одна з багатьох виглядала так: вісімнадцятого-дев’ятнадцятого лютого існувала барикадова вогняна лінія біля самісінької сцени, яку самооборонці підтримували з усіх сил, втрачаючи людей, щоб захистити серце Майдану; й поруч, буквально біля вогняної барикади, пожежа, вчинена силовиками в Будинку профспілок, яку ті ж майданівці прагли загасити, рятуючи поранених зі страшного жерла палаючої будівлі.

Неспокійна гра світлотіней довкола Майдану і вдень, і вночі, панування у візуальних формах складних криволінійних обрисів алегорично транслювали, відтворювали стан душі й духу українця, який вийшов на спротив деспотичному уряду. Бурхливий розвиток подій змінював динаміку реакцій кожного з нас, пластику самого життя не лише тих, хто був чи бував на Майдані. Мінялася риторика не тільки політичного, а й повсякденного спілкування. Художня виразність слова, жесту і форми змінювалася відповідно до вимог разючих суспільних змін. Життя пересічного українця було враз знецінене правлячою верхівкою настільки, що стало безцінним, і тому демократичні засади людського буття виявилися для українців очевидними й — безумов­но — їм притаманними.

Майдан став тим коном духовного життя народу, де творилося власне творче середовище, де народ став і рушійною силою, і творцем самобутніх художніх цінностей. Пісні, перфоманси, об’єкти, акції, флешмоби, плакати, оформлення кожного куточка, оголошення, малюнки, живописні твори, — виникали, народжувалися тут не лише на підйомі почуттів, а й на основі величезного духовного досвіду минулого і впевненості в тому, що тут і зараз необхідно якнайкраще робити те, на що здатен. Усе це підтримувало високий градус життя на Майдані. Такий вибух творчості народу, а з ним творчого вислову багатьох професійних художників, не просто залишає у культурній свідомості нації глибокий слід, він переналаштовує її на новітній, прогресивний самоочищувальний лад, формує новий художній смак, відмінний від закріпачувального і колись емоційно й психологічно дуже сильного радянського і пострадянського.

Широке розповсюдження фото— і відеотехніки, можливість миттєвого завантаження відзнятого і написаного в Інтернет, гостре відчуття непересічності