Джон Гришем - Інформатор

— Бачу, ти не збираєшся підкинути мені нової інформації.

— Та можу й підкинути. Ти, безперечно, проглядав наш детальний звіт про його справу.

— Прочитав кожне слово.

— Пригадуєш частину про двох інформаторів, які зникли невдовзі після суду?

— Тодд Шорт і Дайггер Роблес.

Вона усміхнулась. Справляє враження.

— Саме так. Тривалий час усі вірили, що їх прибрали, аби вони не встигли відмовитися від своїх свідчень, адже інформатори часто так роблять. Але з’ясувалося, що це стосується тільки одного з них. Інший дивовижним чином повернувся. Воскрес із мертвих, так би мовити, і почав говорити. Він помирає від раку, тому хоче спокутувати свою провину.

— Це ж хороша новина, правда?

— Можливо. Столичні адвокати Джуніора були вчора у Старку і попросили мене приєднатися. Вони вірять, що тепер у нього з’явилися шанси, по-перше, відкласти смертну кару, а по-друге, домогтися нового суду.

— Нового суду? Минуло уже скільки, років із п’ятнадцять?

— П’ятнадцять. Здається мені, завдання не з легких, але ці хлопці знають свою справу.

— Але ти цим розслідуванням не займаєшся, чи не так? Ти не береш участі у справі Джуніора. Тож ти поїхала до нього на зустріч з іншої причини.

— Авжеж. Я вже говорила раніше: він вважає, що володіє певною інформацією.

Еллі усміхнувся і більше не наполягав. Було очевидно, що Лейсі не збирається більше нічого розповідати. Вони покінчили з устрицями, але не дійшли згоди щодо основної страви. Він вирішив замовити ще дюжину устриць. Вона — тарілку гумбо, густого супу зі спеціями.

— Чия зараз черга? — запитав Еллі.

— Думаю, твоя.

— Гаразд. Над якими ще цікавими справами тобі доводилося працювати?

Вона усміхнулась і випила ще трохи вина.

— Добре, щоб не порушувати політику конфіденційності, я не згадуватиму імена, а скажу лише, що ми намагаємось відсторонити одного суддю, який полюбляє зазирати до пляшки. На нього поскаржилися двоє адвокатів і двоє позивачів. Бідний чоловік довго боровся з алкоголізмом і, здається, зараз програє цей бій. Він не призначає слухання раніше ніж після обіду. Іноді взагалі про них забуває. Один із його судових стенографістів розповів, що суддя тримає фляжку під мантією і звідти щось доливає собі в каву. У нього вже назбиралося багато нерозглянутих справ, тож це проблема. Насправді, сумна історія.

— Тоді рішення просте.

— Відправити суддю у відставку ніколи не буває легко. Такі люди люблять свою роботу, і зазвичай після того, як вони скинуть свої мантії, їм нікуди піти. Моя черга. Над чим ти працюєш?

Наступну годину вони ділилися різними історіями. Світ Пачеко, де він переслідував таємничих терористів і наркоторговців, був значно цікавішим, ніж історії про суддів, які нехтують своїми обов’язками. Але Еллі, здавалося, щиро захоплювався розповідями Лейсі. Коли закінчилося вино, вони замовили каву і продовжили розмову.

Він провів її до сходів, що ведуть у квартиру, і зупинився біля дверей, як справжній джентльмен.

— Можемо ще поговорити про справи?

— Якщо це ти так на секс натякаєш, то відповідь «ні». У мене й досі все болить, тож мені не до того.

— Я не думав про секс.

— Це твоя перша брехня за сьогодні?

— Можливо, друга.

Він подивився їй у вічі й підійшов ближче.

— Луна вагається, Лейсі. Зникнення Маєрса привернуло увагу ФБР. Більшу частину дня я провів, намагаючись переконати його, що ця справа потенційно набагато важливіша, ніж ми уявляли. Нам потрібно щось інше, беззаперечний доказ, і, можливо, Луна погодиться.

— А як щодо вашого великого боса у Джексонвіллі? — Він міцний горішок, але й амбіційний. Якщо він побачить потенціал у цій справі, як це зробили ми, то змінить своє рішення. Дай нам іще щось.

— Я намагаюсь.

— Знаю. Чекатиму на твій дзвінок.

— Я чудово провела час.

— Я теж.

Він цьомнув її у щічку й побажав на добраніч.

Вілтон Мейс попередив, що телефонує з таксофона. Його голос звучав дуже стривожено, вочевидь, чоловік нервував, так наче за ним хтось стежив. Завтра Ліман Грітт повезе дружину в Панама-Сіті до лікаря, спеціаліста певного профілю. Він хотів зустрітися з Лейсі у приймальні лікаря, в місці, на яке ніхто й не подумає. Вілтон узгодив усі деталі й поцікавився, чи дівчина зможе впізнати Грітта. Вона відповіла заперечно, адже вони ніколи не зустрічалися, але її бос міг би. Він все одно почне наполягати на тому, щоб супроводжувати її. Вілтон не міг передбачити реакцію Грітта, але це вже можна було владнати все на місці. Тільки не варто дивуватися, якщо йому такий варіант не сподобається.

Лейсі й Майкл приїхали на годину раніше. Поки шеф сидів у автівці, Лейсі зайшла до будівлі, що була частиною великого медичного комплексу з лікарями та дантистами на чотирьох поверхах. Вона