Джон Гришем - Інформатор

прогулялася першим поверхом, проглянула інформаційну дошку, зайшла до кав’ярні, а тоді піднялася ліфтом на третій поверх. Офіс належав групі гінекологів, і в його просторій, сучасній приймальні було багато жінок, лише двоє з яких були у товаристві чоловіків. Лейсі повернулася в автівку, а Майкл пішов у розвідку. Невдовзі він повернувся і підтвердив, що це дійсно безпечне місце. Ідеальне для підпільної зустрічі. Безліч пацієнтів заходили і виходили з будівлі. Близько другої години Майкл вказав на пару, що виходила з машини:

— Це Грітт.

Чоловік був майже двометрового зросту, стрункий, але з животом. Його дружина була значно нижчою, міцної статури, мала довге темне волосся заплетене у косу.

— Бачиш їх? — запитав Майкл.

— Ага.

Коли подружжя увійшло до будівлі, Лейсі вибралася з машини і рушила слідом. Майклу залишалося просто сидіти, чекати і сподіватися, що тривожного дзвінка не буде. Він пильно придивлявся до пішоходів, щоб не пропустити чого підозрілого. Лейсі знову почитала інформацію на першому поверсі, щоб потягнути трохи часу, а тоді піднялася на третій. Вона увійшла до приймальні й відразу побачила Грітта з дружиною, що сиділи біля дальньої стіни. Пара нічим не вирізнялася з-поміж інших присутніх. Дівчина взяла журнал і зайняла вільне місце з іншого боці кімнати. Емі Грітт втупилась у підлогу так, ніби чекала на жахливу звістку. Ліман недбало гортав журнал People. Лейсі не знала, чи описав Вілтон її зовнішність Грітту, але здавалося, що вона його зовсім не цікавить. Реєстраторка була надто зайнята, щоб зауважити молоду пані, яка не записалася на прийом. Час від часу вона називала чиєсь ім’я. Чергова пацієнтка повільно підходила до столу, віталася з медсестрами, які весь час кудись поспішали, і зникала за дверима. Такий млявий ритуал тривав півгодини, адже замість тих жінок, які вже побували на прийомі, приходили нові. Лейсі поглядала поверх свого журналу і спостерігала за Гріттом. За годину він поглянув на свій годинник із роздратуванням. Врешті викликали Емі Грітт, і жінка підійшла до столу. Як тільки вона зникла з поля зору, Лейсі піднялася і вп’ялася поглядом у Лімана. Коли вони зустрілися очима, дівчина злегка кивнула і вийшла з приймальні. Вона пройшла у кінець коридору, а за мить Грітт зачинив за собою двері й підійшов до неї.

Вона простягнула руку і тихо відрекомендувалась:

— Я Лейсі Стольц.

Він м’яко потиснув долоню, усміхнувся й інстинктивно поглянув через плече.

— Мене звати Ліман Грітт. У вас значно кращий вигляд, ніж тоді, коли я востаннє вас бачив.

— Зі мною все гаразд. Дякую за порятунок.

— Це моя робота. Жахлива була аварія. Співчуваю з приводу вашого друга.

— Дякую.

Він підійшов до вікна і прихилився до нього так, щоб бачити коридор і людей, які проходили повз. Пацієнти заходили в різні кабінети, виходили з них, і ніхто не звертав уваги на чоловіка і жінку в кінці коридору.

— У нас обмаль часу, — попередив він. — Я не маю стосунку до жодних махінацій на нашій землі. Я коп, чесна людина, і в мене є сім’я, яку потрібно захистити. Моє ім’я не повинно згадуватися у справі. Я не буду свідчити в суді. Показувати пальцем на будь-кого з моїх людей або ж шахраїв, з якими вони співпрацюють, теж не стану. Зрозуміло?

— Цілком, але контролювати все, що може статися, я не можу. Даю вам слово, що вашого імені не буде у справі, це єдине, що я можу обіцяти.

Він опустив руку в передню кишеню джинсів і дістав флешку.

— Тут два відео. Перше належить поліції Фолі, Алабама. Вони отримали його від когось, я не знаю, від кого саме, хто зняв на відео викрадення вантажівки. Друге було відзняте приблизно за п’ятнадцять хвилин після аварії у придорожньому магазинчику на північ від міста Стерлінг. Я вважаю, що там чітко видно хлопця, який керував вантажівкою, що зіткнулася з вашим авто. Також я додав власні нотатки — там усе, що я встиг дізнатися.

Лейсі взяла флешку.

Грітт потягнувся до іншої кишені й дістав пакет для доказів.

— На мою думку, це маленька частинка паперового рушника, просякнута кров’ю. Я знайшов це за чотириста метрів від місця зіткнення через два дні після інциденту. У мене виникла теорія, що це кров пасажира на другому відео. На вашому місці я б негайно віддав це на аналіз ДНК і молився, щоб він дав позитивний результат. Якщо вам пощастить, отримаєте ім’я хлопця на відео.

Лейсі взяла пакет.

— А у вас лишилися копії?

— Так, а заразом і рештки паперового рушника, та їх ніхто ніколи не знайде.

— Не знаю, що й сказати.

— Не кажіть нічого. Просто виконуйте свою роботу і притисніть цих покидьків. Пам’ятайте, моє ім’я не повинно фігурувати у цій справі.

— Обіцяю.

— Дякую, міс Стольц. Цієї зустрічі ніколи не було.

Коли він уже відійшов на кілька кроків, Лейсі сказала:

— Дякую і сподіваюся, що з вашою дружиною все буде добре.

— Вона в нормі. Звичайний огляд. Вона боїться лікарів, тому й тягає мене за собою.

Ані Майкл, ані Лейсі не здогадалися прихопити з собою ноутбук. Якби вони це зробили, то уже, напевно, спинились би на порожньому паркувальному майданчику біля якогось фаст-фуда, замовили