Кайла Броді-Тернер - Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер

–Чекай-но…–Лів підняла запобіжний клапан і кришка легко знялась з верху.

–Ти просто генійка!– задихнувся захватом він.– Дякую!

–Е…та прошу.– розгублено кинула вона, направляючись до виходу. Біля ліфту стояв колега з іншого відділу.

–Де ж той клятий ліфт! – невдоволено бурчав він, поглядаючи на наручний годинник.–Чекаю на нього вже годину!

–А ти викликав когось?– поцікавилась Лів.

–Ні.

Лів спробувала натиснути кнопку і двері ліфта одразу ж відчинились.

–Який же я бовдур! Що б я без тебе робив…

Чим далі, тим ясніше Лів усвідомлювала, що все довкола створене, аби славити її, нерідко без особливого сенсу. І хоч шоу імені Олівії Вейл тішило її нарцисичну натуру, здоровий сенс, (у вигляді дратівливої грубіянки з лопатою в руках), бив на сполох, намагаючись переконати дівчину, що все, що вона бачить перед собою ілюзія, з якої їм час вибиратись.

–Сподіваюсь, ти насолодилась цим серіалом із собою в головній ролі?– гаркнула Скарлет, відтягуючи Лів від дзеркала.

–Чого ти хочеш від мене? – затремтіла вона.

–Вихід прямо за цим дзеркалом, але я не можу його розбити. Мені потрібна твоя допомога…

–Який ще вихід?!– крикнула вона.

–Господи, Небраско, тобі не набрило тупити?

–Припини мене ображати!– опустила очі вона, відчуваючи, що от-от заплаче.

–То припини ображатися!–крикнула на неї Скарлет, тоді опустилась, зазирнувши у її очі і пом’якшилась.– Слухай. Це все твої бажання, вони несправжні, і ти мені пробач, але більшість з них нездійсненна. Я бачу тільки минуле, твоє і інших.

–А своє?– спитала вона.

–Ні, я не бачу себе в жодному з дзеркал. – зізналась Скарлет.–Бо це симуляція для тебе, а мене вона намагається випхати. Підсуває марні зачіпки і запасні виходи.

–То йшла б собі!– невдоволено кинула Лів.

–Я б із задоволенням!– крикнула Скарлет.– Та я не планувала тебе кинути, хоч і витягти тебе звідси я не можу. Ти маєш сама відмовитись від усього чим заманює тебе ілюзія і тільки тоді зможеш вийти.

–Звичайно, ти зразу все зрозуміла. – бурмотіла невдоволена Лів.–Така розумна! Напевно, Стамп вже готує для тебе окремий контракт?

–Ти головою вдарилась?– нахмурилась Скарлет.– Яка Стамп? Ти серйозно лишишся тут після всього, через що та курва змусила тебе пройти?

Лів мовчала.

–Слухай, ти можеш ненавидіти мене далі, начхати.– махнула рукою вона.– Але це не змінить правил цієї довбанутої гри. Ти або залишаєш ілюзію, або лишаєшся в ній і ми обидві поступово перетворюємо власний мозок на пудинг. Я не робитиму цього вибору за тебе, але все це несправжнє і переглядаючи як вигадана версія тебе досягає цілі, ти не дізнаєшся як досягнути її насправді. Ти просто не матимеш змоги це зробити в реальності бо відкиснеш тут.– Скарлет знизала плечима.–Чому вам всім так кортить лишатись у ілюзіях? Що там цікавого?!

–А ти в нас така особлива, що на тебе одну симуляція не впливає?– фиркнула Лів, змахнувши волоссям.

–Я не казала, що вона не впливає на мене. – хитала головою Скарлет.–Я не мала жодного бажання лишатись у ній. Тож тікала щоразу, не завжди успішно, але витягати мене звідти, бо я впиралась, як дехто – вже точно не доводилось.

–Може в тебе просто немає мрій? Приємних снів, від яких не хочеться пробудження?

–Може і так.– знизала плечима вона.

–Твоє життя аж настільки лайняне? Тоді ти навіть більш нещасна, ніж я.

–Нема поняття «більш нещасний», господи, Вейл, читай книжки!

–Обов’язково мене принижувати?

–Обов’язково будь-яке невдоволення твоїми словами сприймати за приниження?

Лів роздратовано зітхнула.

–Напевно, ти не просто талановита, а й везуча. Так швидко зрозуміла, де вихід.

Скарлет не дивилась на неї.

–Ніяке це не везіння, Небраско. Просто я не витрачаю час на те, щоб заздрити чужим успіхам. Бо ми тут всі однакові, ще не дійшло? Наша єдина можливість вибратись звідси – діяти спільно. Прокинься, нарешті!– крикнула Скарлет.– Нема ніякого підвищення, не буде ніякої слави. Ми або вибираємось, або під цим клятим офісом буде декілька безіменних могил.

–Я не заздрю чужим успіхам. – не погодилась Лів.

–Я не знаю що це, Небраско. Але в тебе якась фобія, що ти можеш бути не найкращою. Ніби, якщо тебе не любитимуть і не захоплюватимуться тільки тим як елегантно ти вдихаєш повітря носом – твоє життя обернеться на пекло. І це страшенно тебе дратує, ти дуже хочеш бути ідеальною і викликати захват, хочеш бути кращою за всіх на світі. Та я відкрию тобі секрет: ти ніколи не будеш найкращою. Завжди знайдеться купа людей, що перевершать тебе у тій, чи іншій справі. Чи робить це тебе гіршою? Ні. Чи робить це їх гіршими за тебе? Знову ні. Чи винен в цій ситуації бодай хтось? Ні. Бо це життя. Працюй над тим, що тобі подобається і матимеш з цього щось. А коли женешся за ідеалами – будь готова, що не перестанеш бігти ніколи. Я не знаю, хто вклав тобі у голову це дурне прагнення бути на п’єдесталі, але це наслідок страшенної невпевненості і зневаги до себе. Ти зробила достатньо і проявила себе достатньо, ти маєш прийняти це, порадіти за себе. Бо ти заслужила на це, чуєш? Тобі варто спинити свою гонку за успіхом. Бо ти пробіжиш усе, бляха, життя.