Кала Тор - Сповідь крізь епохи, Кала Тор

Генрі зупинився лише тоді, коли подиху забракло нам обом. Його груди розмірено підіймалися і опускалися, очі, затуманені пристрастю, вдивлялися в мої, що віддзеркалювали ту ж саму бурю. Його голос був низьким, трохи хрипким, ніби він і сам ще не міг оговтатися від щойно пережитого:
— Дівчинко моя, яка ж ти солодка… Я навіть не сподівався, що сьогодні зможу тебе поцілувати.
Я торкнулася пальцями його щоки, провела кінчиками по скулі.
— Генрі… А так завжди буває? — я намагалася вловити власне дихання, серце билося шалено, а тіло все ще відгукувалося на дотики. — Що після поцілунку тіло перестає належати тобі, що воно не підкоряється розуму, а живе своїм життям?..
Його погляд потеплів, але став чіткішим, ніби усвідомлення пронеслося через його свідомість гострим лезом. Я опустила очі й прошепотіла, більше для себе, ніж для нього:
— Дякую… Це був мій перший поцілунок. І він був… неперевершеним.