Кала Тор - Сповідь крізь епохи, Кала Тор

Він зробив невелику паузу, ніби дозволяючи своїм словам осісти в повітрі, а потім, вдихнувши, продовжив.
— Я обіцяю бути для тебе другом, Мелані. Другом, який не зрадить, не відвернеться і не дозволить жодній бурі розділити нас. Я обіцяю, що, незалежно від обставин, мої наміри залишатимуться чистими й щирими. Я буду твоїм захистом, твоєю опорою, людиною, яка стоятиме поряд і в радості, і в темні дні. Я обіцяю берегти твої інтереси і ставити їх вище за всі інші, бо для мене твоя усмішка дорожча за всі перемоги цього світу.
Він зробив крок ближче, і я відчула його тепло, ніби самі слова мали силу зігрівати.
— Але є ще одне, що я не можу не сказати… Я обіцяю кохати тебе, Мелані. Кохати до останнього подиху, кохати так, щоб кожен день, проведений разом, був для тебе не просто спокоєм, а натхненням. Я хочу, щоб ти не просто знала про мою любов, а відчувала її кожною клітинкою свого єства. Я хочу, щоб ти не просто жила поруч зі мною, а прагнула кохати і бути коханою. І я зроблю все можливе й неможливе, щоб ця любов ніколи не згасла.
Він замовк на мить, і між нами запанувала тиша, в якій ми обоє відчували силу цього моменту. І хоча слова були важкими і сильними, я відчула в них всю щирість його обіцянки.
— Ця обітниця не просто для тебе, Мелані, — сказав він ніжно, але впевнено. — Вона для нас обох. І я знаю, що я зможу виконати її, бо я кохаю тебе. І нічого в цьому світі не зможе змінити моїх почуттів до тебе.
Він дивився на мене так, ніби весь світ перестав існувати, залишилися тільки ми двоє. Його очі сяяли рішучістю, пристрастю, відданістю. І в цю мить я зрозуміла: ці слова не просто обіцянка. Це клятва, яку він пронесе крізь усе наше життя.
Церемонія тривала, але я більше не чула слів, не бачила усмішок навколо, не відчувала руху часу. Увесь світ звузився до одного-єдиного слова, яке застрягло в моїй свідомості, змушуючи серце битися швидше.
"Кохаю".
Це слово, мов дорогоцінний камінь, переверталося у моїх думках знову і знову, ніби я намагалася знайти в ньому потаємний сенс. Мій розум гарячково переглядав минуле, вибудовуючи кадр за кадром: його погляди, в яких я раніше бачила тільки ніжність, його дотики, які здавалися випадковими, його усмішку, що щоразу змушувала мене почуватися особливою. І тепер усе це злилося в одну чітку картину — він кохав мене. Кохав давно.
Але чи таке глибоке те, що відчуваю я?
Запитання впало в душу, наче важкий камінь у тихе озеро, і пішли кола сумнівів, хвилювань, несподіваного трепету.
— Мелані? — Алекс м'яко торкнувся мого плеча, повертаючи мене в реальність.
Я кліпнула, намагаючись сфокусуватися на ньому. Навколо лунали привітання, посмішки гостей розмивалися перед очима, а я навіть не пам’ятала, коли вони почали підходити. Генрі, що стояв поруч, пильно вдивлявся в мене, і в його погляді читалося розуміння.
— Вибачте нас, — його голос був спокійний, але рішучий.
Не чекаючи схвалення, він м'яко взяв мене за руку і повів геть, крізь натовп, крізь усі ці слова, які я не чула.
Лише коли ми опинилися в іншій кімнаті, подалі від чужих очей, він обережно підняв моє підборіддя, змушуючи подивитися йому в очі.
— Мелані, я тебе аж так налякав? — у його голосі вчувалася щира тривога, змішана з тією самою ніжністю, що змушувала моє серце пропускати удари. — Але повір, я більше не міг мовчати. Це нестерпно — жити, контролюючи кожен жест, кожну емоцію… Більше не міг…
Я зробила крок вперед, не відводячи від нього погляду, відчула, як його дихання стало глибшим, як напружилися плечі, ніби він готувався до моєї відповіді. Але замість слів я обережно поклала долоню на його губи, змушуючи замовкнути.
— Генрі… — я подивилася йому прямо в очі, відчуваючи, як у його погляді борються емоції. — Ми ж домовлялися бути відвертими?
Він дивився на мене так, ніби кожен нерв у його тілі був натягнутий до краю.
— Тому я скажу тобі прямо, — я відняла руку від його губ і відчула, як він затримав подих. — Ти забувся на церемонії про головне, Генрі.
Я зробила ще один крок, поки між нами не залишилося жодної відстані.
— Поцілувати мене.
Генрі завмер на секунду, ніби не вірячи, що дійсно почув ці слова. А потім його руки торкнулися мого обличчя – ніжно, благоговійно, ніби я була чимось безцінним. Його пальці легенько провели по моїх вилицях, ковзнули до підборіддя, і в його очах я побачила не тільки ніжність, а й глибоку, стримувану пристрасть.
Моє тіло відгукнулося миттєво, розслабляючись під його поглядом, ніби я потрапила у вир теплої морської хвилі, що лагідно охоплює, але не дає втекти.
Його губи повільно нахилялися до моїх, а його подих зігрівав мою шкіру, викликаючи дрібні мурахи вздовж хребта. Перший дотик був легким, майже невагомим – ніжним, як пелюстка троянди, що ковзає по шкірі, як найделікатніше бізе, що тане при найменшому русі.
Я затремтіла, моя свідомість розчинилася у відчуттях. У голові билася лише одна думка: нехай не зупиняється, нехай це триває вічність.
Генрі тихо прошепотів прямо в мої губи, і я відчула кожен звук, кожен рух його вуст:
— Так би я тебе цілував на церемонії… а тепер дозволь поцілувати так, як я цього бажаю зараз.
Від самих його слів, від того, як його подих ледь-ледь торкався моєї шкіри, щось дивовижне і незвідане збурилося в моїх грудях, заповнюючи мене зсередини. Моє дихання збилося, світ навколо зник, очі затуманилися. Я змогла лише ледь помітно кивнути головою, здаючись цьому почуттю, цьому моменту, цьому чоловікові.
І тоді мене поглинула буря.
Генрі рвучко притягнув мене до себе, міцно охоплюючи руками, і його губи знову знайшли мої – на цей раз не ніжно, а жадібно, пристрасно, з тією глибиною почуттів, що довго залишалися невисловленими. Його руки ковзнули моєю спиною, міцніше стискаючи мене в обіймах, його пальці сплелися у моєму волоссі, а його губи…
Вони більше не вагалися.
Цей поцілунок був вибухом емоцій – теплим, гарячим, вимогливим. Його губи спочатку торкалися моїх повільно, насолоджуючись кожною миттю, але з кожним ударом серця поцілунок ставав глибшим, пристраснішим. Його язик легенько провів по моїй нижній губі, і я здалася, впускаючи його, відкриваючись йому так, як ніколи нікому не відкривалася.
Мої руки самі собою злетіли до його плечей, міцніше вчепилися в нього, ніби боячись, що це лише сон, що я можу прокинутися. Але його поцілунки були справжніми. Справжніми були його руки, що палили мою шкіру крізь тонку тканину.
Я більше не могла думати. Не могла аналізувати.
Тільки відчувати.