Кала Тор - Сповідь крізь епохи, Кала Тор

Я перестала дихати, коли його слова розчинилися в повітрі, огортаючи мене, мов тепла хвиля, що накочується і не відступає. Мій погляд мимоволі знайшов Алекса — ніби шукаючи порятунку, відповіді, бодай натяку, як мені реагувати. Але він лише дивився на мене уважно, ніби сам чекав на мою відповідь. І в цю мить я зрозуміла: він знав.
Все стало на свої місця. Та розмова, яку я випадково підслухала під час прогулянки, його пильний, майже співчутливий погляд, яким він супроводжував мене останнім часом... Я була сліпа? Чи, може, він просто навчився так добре приховувати свої почуття?
Я знову перевела погляд на Генрі. Його очі були відкритою книгою, в якій зараз вирували тисячі почуттів — надія, страх, любов... І я знала, що немає дороги назад.