Катерина Мединська - Розлюбити за будь-яку ціну, Катерина Мединська

Глава 33

Ніколь уже двадцять хвилин стояла посередині мосту. Сьогодні вона була тут одна. Злякавшись негоди, люди розбіглися будинками чи затишними теплими кафешками.

Огидна листопадова погода теж не подобалася Ніколь і кидала в тяжке зневіру. Але хіба це так важливо зараз? Вона похмуро спостерігала за течією каламутної води в річці. Сильний холодний вітер створював на поверхні дрібну бриж і змушував Ніколь сильніше кутатися в куртку. Небо затягнуло важкими темними хмарами і Ніколь здавалося, що сонце більше ніколи не проб'ється крізь ці сильні щільні ширми. Повітря пахне дощем. Вона глибоко вдихнула, повністю наповнюючи легкі киснем.

На душі було так бридко і болісно, ​​що хотілося кричати від розпачу. Негода була ні до чого.

У кишені сотий раз на день задзвонив золотий мобільник. Вона дістала телефон і відповіла Даніелю:

- Аркольський міст, чекатиму тебе тут, - коротко повідомила Ніколь і натиснула кнопку "вимикання". Екран мобільного телефону погас і телефон «помер».

Скоро приїде Даніель, і вони попрощаються. Ніколь з тугою у серці похвалила себе. Вона вибрала чудове місце для розлучення. Вечір плавно переходив у ніч. Скрізь спалахували вогні нічного міста, наповнюючи сірі вулиці Парижа теплим, м'яким світлом вуличних ліхтарів.

Нічний Париж подобався Ніколь. Вона любила це місто, в якому змінилася і знайшла себе. Ніколь сумно усміхнулася своїм думкам. Хотілося втекти подалі від будь-яких асоціацій із Даніелем. Втім, саме це вона й збиралася зробити незабаром – покинути Париж. Це здавалося логічним у ситуації, що склалася.

Вона розмірковувала над словами Меріон. Намагалася ще раз проаналізувати ситуацію і бути при цьому об'єктивною та об'єктивною.

Меріон, можливо, і була гарною, гідною жінкою, але для Ніколь це не було вагомим аргументом, щоб ось так легко розлучитися з коханим чоловіком і поставити хрест на стосунках. Ні, її зупиняло лише одне. Те, що Даніель в односторонньому порядку ухвалив рішення, легко відмовився від неї. Ніколь злилася. Його ніхто не змушував йти на такі кардинальні кроки і докорінно змінювати своє життя. Це було лише його рішення.

Так, їй хотілося бунтувати проти такої категоричності. Але Ніколь розуміла, що немає сенсу переконувати чи відмовляти Даніеля. Прийде змиритися.

Тому Ніколь і приїхала до Меріона. Щоб визначитися, чи варто боротися за відносини з Даніелем і зробити свої власні висновки.

Вона зрозуміла причину, через яку Даніель розлучився з Меріон. Вона була надто слабохарактерною та м'якою. Його дратувала повна капітуляція Меріон з будь-якого питання та її сліпа покірність. Ніколь подумала, що навряд чи змогла б так спокійно, як зробила це Меріон, запросити в будинок пасію чоловіка, який зробив їй пропозицію.

Спочатку вона вважала, що справа у дитині. Але ні, причина була у самому Даніелі. У його недовірі до жінок. У тому, що він втомився від постійних поневірянь та самотності. Дізнавшись про існування сина, він ухопився за це, як за рятівне коло, сподіваючись створити справжню родину.

Ніколь розуміла Даніеля і ніби бачила його поранену душу. Серце її боліло від того, що він так легко здався і поставив хрест на їхніх стосунках. Мабуть, відіграло роль її прагнення бути незалежною та вільною. Вона так часто йому про це твердила, що в результаті це стало каменем спотикання.

А зараз вона стояла одна на середині мосту і міркувала про те, що цього вечора Даніель матиме лише один шанс зробити правильний вибір. Вона дуже сподівалася, що цей вибір дасться йому легко і не принесе розчарування в майбутньому, тому що це рішення змінить їхнє життя остаточно і безповоротно.

Вона повернула голову і побачила Даніеля. Ніколь жадібно вдивлялася в чоловіка, що наближався до неї, і хотіла зафіксувати цю мить у своїй пам'яті назавжди. Хотіла прочитати в його очах хоча б натяк на те, що він збирається відмовитись від своєї витівки. Але він був сповнений рішучості довести розпочате до логічного завершення.

Її серце горіло і нило від болю, ніби його проткнули гострою голкою, а потім, проробивши глибокий отвір, простягли чорну нитку, намагаючись стягнути розірвану рану. З кожним його кроком у душі дівчини вмирала надія.

Коли Даніель підійшов до Ніколь, вона стала навпроти нього, розділивши їхні тіла солідною відстанню за кілька кроків.

Вони мовчки дивилися один одному в очі.

Він мав винний погляд, ніби він хотів, щоб вона накинулася на нього з прокльонами або вдарила.

Ніколь дійсно дуже хотілося кричати так сильно, щоб зірвати голос, ревти і відверто ненавидіти його. Але вона продовжувала смирно стояти на місці. Вона тяглася до нього всією душею і знала, що ніколи більше нікого не полюбить так сильно, як любила зараз Даніеля.

Вона більше не дозволить собі нікого кохати. Це надто безглуздо – вірити в кохання.

Реальність і час розбивають навіть найщиріші ілюзії та мрії.

Чому він мовчить? Хіба йому нічого їй сказати?

У душі Ніколь кричала йому і благала: «Не роби це з нами!»

Він ніби чув її німу благання, бо в його сірих очах вона бачила відповідь.

Ніколь приречено опустила голову. Досить! Настав час попрощатися з любов'ю довжиною в життя.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍