Катерина Мединська - Розлюбити за будь-яку ціну, Катерина Мединська

– Я весь день тебе шукав, - з непідробною тривогою в голосі сказав Даніель. – Дзвонив, але ти не відповідала на мої дзвінки. І я подумав, що ти поїхала з Лораном.

– Навіщо ти шукав мене? – Запитала Ніколь. У серці спалахнула слабка надія.

– Щоб попрощатися, Ніколь.

Вона знала, що буде нелегко, але не так само. Ніколь подумала, що піти англійською було б набагато легше. Але тікати вона не збиралася, це було не в її характері.

– Я не звинувачую тебе ні в чому і бажаю тобі щастя, – вона впритул подивилася на Даніеля, намагаючись виглядати переконливою.

– Ти так просто підеш?

– А що мені лишається? Ти все вже вирішив за нас, – задихаючись від внутрішнього обурення, що переповнює її, сказала Ніколь.

– Ніколь, я не хотів, щоб усе закінчилося отак.

– Нічого не закінчилося, Даніель. Все тільки починається. Прошу ніколи більше не шукай зустрічі зі мною.

Він відсахнувся як від удару і, щільно стиснувши щелепу, стояв нерухомо і як вирок слухав її слова. Вони обоє знали, що розставання неминуче. І кожен із них справді намагався чесно впоратися з поставленим завданням. Ніколь мала піти, а Даніель мав з цим змиритися. Їй більше не було чого додати, вона більше не могла терпіти цю тортуру і виглядати при цьому спокійною.

– Прощавай, Даніель! – кинула Ніколь і, рішуче розвернувшись, пішла геть.

Вона вже спустилася з мосту, коли перші крижані краплі дощу вдарили по обличчю. Вона обернулася, бажаючи переконатися, що Даніель не переслідує її. Але він пішов. На мості нікого не було. Минуло ще кілька секунд і, здавалося, цілий крижаний водоспад обрушився на її голову. Вона миттєво промокла і змерзла. Дощ хльостав її по щоках, змішуючись із сльозами. Шалений вітер заважав йти вперед, але вона відчайдушно боролася з негодою, вперто долаючи вітер, дощ та холодні потоки води під ногами. Води було стільки, що кросівки Ніколь наповнилися водою, їх легше було зняти, ніж терпіти холодну воду, що хлюпала при ходьбі всередині взуття. У небі пролунав гуркіт грому такої сили, що вона злякано здригнулася і зупинилася. Тіло тремтіло від холоду, а серце від розпачу. Душа так хворіла, що хотілося померти.