Люсі Лі - Біжи або кохай, Люсі Лі

Ледве проковтнувши тільки-но зроблений ковток вина, повільно повертаю голову у бік Корецького.

- Перепрошую, — голосно звертаюся я до Стаса з усіх сил намагаючись тримати себе у руках. - Я взагалі то сиджу тут і все чую, — уїдливо шиплю, пронизуючи Корецького обуреним поглядом.

- Невже? - кидає на мене насмішкуватий погляд цей нахаба. - Ну тоді закрий вуха маленька, щоб не чути, — хрипить, та відвернувшись, спокійнісінько собі продовжує розмовляти з цим старим поцом. 

Той же своєю чергою, вищирившись, в наглу продовжує облапувати мене своїм безсоромним поглядом. 

Роздратовано відсунувшись від Корецького, та злісно зціпивши щелепи, неймовірним зусиллям волі стримую себе, щоб не вилити на голову Корецького вміст свого келиха. Тремтячими від гніву пальцями повільно ставлю келих на стіл, трохи далі від гріха. Бо я ж можу. У мене в крові була вже достатня кількість алкоголю для вчинення відчайдушних і необдуманих вчинків. 

Від образи та гніву в мене здається навіть тиск підскочив. До горла підходить нудота, а голова йде кругом вибухаючи перед очима калейдоскопом різноколірних плям. 

Настрій безповоротно зіпсовано, у вухах від тиску зашуміло так, що далі я ледь чую, про що Корецький домовляється з цим лисим. Але запалена алкоголем уява, чомусь починає вимальовувати неймовірно моторошні картини.

А якщо Корецький вирішить продати мене цьому старому лису? Недарма ж цей стариган кидає на мене такі жадібній задумливі погляди. Я ж для Корецького лише річ, безмовна рабиня для сексу. 

Продовжуючи накручувати себе, доводжу себе до того що ледь стримуюсь від того, щоб втекти звідси. 

Ні, мені терміново необхідно щось зробити, аби заспокоїти зачеплене самолюбство. Може піти до дівчачої кімнати та вмитися холодною водою, щоб трохи вгамуватися?Може, все насправді не так страшно, як я собі намалювала? Хоча...?

Погляд ковзає по напруженій фігурі Ната. Він також разом із Корецьким бере участь у розмові зі старим розпусником. І ця розмова, судячи з виразу обличчя хлопця йому не подобається. Обличчя Стаса я не мала змоги побачити. Це ще більше стверджує мене у тому, що треба щось негайно зробити. 

Користуючись тим, що на мене не звертають уваги, повільно підводжуся, маючи намір якнайшвидше піти звідси щоб загубившись у натовпі прослизнути до вбиральні. 

Але ж як тільки я роблю один не сміливий крок у бік сходів, в ту ж мить, чоловіки не змовляючись всі втрьох обертаються в мій бік. 

Щоб йому. Трикляті підбори не дають змогу пересуватися швидше. 

- Арино, ти куди? - погляд бурштинових очей спалахнувши, буквально прибиває мене на місці.  

- Йду, — не знаходячись з іншою відповіддю, бездумно випалюю.

- Я це бачу, — неймовірно холодно карбує Стас. - Тобі хтось дозволяв? - вимогливо скидає брови.

- Пробач, — розгублено видихаю. - Чи можна мені відлучитися в дамську кімнату, я погано себе почуваю? - ковтнувши хвилювання і лють, що зараз вирують всередині мене киплячою лавою, напружено перепитую.

- Натаніель, проведи, будь ласка, Арину до жіночої кімнати, — не відриваючи від мене пронизливого погляду, наказує Корецький. 

Ця його поведінка ще більше мене дратує. Мовчки затиснувши пальці до побілілих кісточок, різко відвертаюся від чоловіка. Не хочу навіть бачити його зараз. 

Ну звичайно, я ж тільки гарна річ, так би мовити, прикраса його чарівного образу, не більше.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно