Люсі Лі - Біжи або кохай, Люсі Лі

Глава 18.2

Місце де нас садять  виявляється  затишним. Це простора віп-кабінка, з м'якими оббитими червоним оксамитом диванами, та чорним лакованим столом посередині. 

Кабінка була розташована таким чином, що тих хто в ній знаходяться з головного залу майже не видно, натомість ми чудово могли бачити все, як на долоні.

Коли я зручно влаштувалася біля Стаса на одному із широких м'яких диванів, то ще раз маю змогу переконатися що звідси відкривається чудовий краєвид на величезне приміщення ігрового залу. Це дає можливість спостерігати за тим, що відбувається навкруги, навіть не встаючи з місця. При цьому залишаючись непоміченим для інших.

Нат, як і личить охоронцеві, із грізним виглядом застигає біля входу у кабінку. На його обличчі вже немає того похітливого виразу, яким він обдаровував мене ще хвилину тому. Зараз він сама зібраність й зосередженість, та витягнувшись у струнку уважно спостерігає за оточенням.

Незабаром нам приносять меню та легкі закуски. 

- Що ти будеш пити? - кладучи переді мною прайс питає Стас. 

- А що мені можна? - трішки розгублено перепитую, безглуздо вирячившись на величезний вибір дорогого алкоголю. Одна пляшка якого коштує як моя річна заробітна плата. 

- Все що забажаєш, — криво всміхається чоловік. - Все що тобі заманеться. 

- Добре, — невпевнено тягну. - Тоді мені дуже сподобалося, ото дивовижне вино, яким ти мене пригощав. Здається Шато Бордо 1963 року. А ось воно в самому кінці, — та ткнув пальцем в назву, злякано завмираю, бо бачу п'яти значну цифру лише за одну пляшку. Навіть перед очима починає плисти від цієї суми. 

 - А ти швидко вчишся дівчинка, — задумливо хмикає чоловік побачивши що саме я вибрала. - Це одне з найдорожчих вин із моєї приватної колекції.

- Може тоді не треба його, давай пошукаю щось не таке цінне? - невпевнено тараторю, намагаючись відшукати щось на заміну. 

- Ні, — тепла чоловіча долоня лягає на мою руку що нервово ковзає по глянцю прайса, зупиняючи її. - Я ж тобі вже відповів, ти можеш замовити все що завгодно Арино, — скидає смоляну брів. - Тим паче це також моє улюблене вино, тому одразу візьмемо дві пляшки. 

- Дві? - розширивши очі, розгублено видихаю. У думках швидко рахуючи вартість яку доведеться викласти Стасу лише за один вечір. 

Але Корецький вже мене не слухає, а захоплено замовляє ще купу всього, на закуску до вина. 

Нам доволі швидко приносять дві, охолодженні пляшки. І вже через хвилину я із насолодою тягну маленькими ковтками медово — квітковий п'янкий напій. 

Взагалі вечір проходить досить приємно. М'яка музика, легка атмосфера, смачні напої та закуски. До вина нам приносять декілька видів сирних нарізок, і трішки розімлівши від досить міцного напою, я із задоволенням куштую їх на смак. 

І все було б добре якби Стас також розслаблявся разом зі мною, а не працював. 

До нього, поки ми сидимо постійно підходять якісь люди. Хтось просто для того, щоб з ним привітатися та про щось швидко переговорити, а хтось затримувався на довго, вирішуючи з Корецьким важливі питання. Навіть декілька разів папери підсовували на підпис. 

Я ж від нудьги намагаючись не звертати уваги на весь цей рух, потрохи п'ю. Вино плавно стікало по розпалених венах, розслаблюючи, відпускаючи напругу. І я навіть починаю уявляти, щоб було, якби я дійсно була дівчиною Корецького, або навіть дружиною. 

Красиве заможне життя, поруч розкішний багатий чоловік. Якого я безтями хочу, майже завжди. 

Повернувши голову дивлюся на бездоганний хижий профіль Корецького. Як зосереджено він зводить брови, як напружено підтискає чуттєві губи коли про щось розмірковує, і розумію що дійсно хочу бути поруч із ним. Але не в ролі тимчасової коханки, а коханої. Але, як відомо, в житті казок не буває, а особливо в моєму. Тому марно сподіватися, що цей ідеальний у всіх сенсах чоловік колись зможе мене покохати.

- О, Назаре Сергійовичу Вітерман, проходьте, будь ласка, — вириваючи мене із моїх роздумів голосно промовляє Стас, та простягає руку черговому відвідувачу. 

Решту Корецький не так чемно вітав, мабуть, до нього завітало дійсно "велике цабе". 

Я чомусь теж кидаю зацікавлений погляд на того хто завітав. Худорлявий лощений, лисий чоловічок. Дуже неприємної, навіть я б сказала, відразливої зовнішності. Маленькі бляклі очі пронизують неймовірним холодом, що виморожував. Тонкі губи викривлені у фальшивій посмішці, що блищить штучними венірами. На блискучому від поту обличчі, здавалося, немає жодної справжньої емоції, суцільна маска з робленої добродушності. 

- Сідайте шановний, чого бажаєте випити? Віскі або можливо горілочки? - промовляє Стас, жестом підкликаючи до себе офіціанта. 

- Мені лестить, пане Корецький, що ви в курсі всіх моїх уподобань, — улесливо тягне, цей лис. І раптом його липкий погляд чіпляється за мене. Безсоромно затримуючись у найцікавіших місцях. - І навіть у виборі супутниці на сьогоднішній вечір ви вгадали, — вишкірявшись, підморгує мені лисий чорт. Від чого я зіщулившись, ледь стримуюсь, щоб не скривитись від огиди. Мене лише неусвідомлено пересмикує як від удару струмом. Найменше що мені зараз потрібно, це увага цього слизького типу.

- А, так, — безтурботно кидає Корецький мазнувши по мені швидким поглядом. - Але ви ж не для того прийшли, щоб обговорювати мою сьогоднішню супутницю, — холодно карбує, ріжучи мене цією відповіддю без ножа.

Що значіть сьогоднішню? Тобто, одну із тих багатьох, що стоять у черзі, щоб провести з неймовірним паном Корецьким вечір, а якщо пощастить, то й ніч? Так мені, мабуть, неймовірно пощастило? Сполохує у грудях обурення. 

- Стасе, завжди захоплювався вашим вмінням підбирати собі неймовірно гарних жінок, — скрипучий голос Вітермана, холодним лезом проходить по вже напружених нервах. – Дасте номер ескорт — компанії, що вас обслуговувала цього разу? - промовляє стариган, та при цьому знову кидає на мене моцний погляд, відразливо облизуючи свої тонкі губи.

- Звичайно, — спокійно відповідає Стас, остаточно виводячи мене з рівноваги своєю відповіддю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍