Iрина Давидова - Дамір, Iрина Давидова

— Гаразд. Заради тебе.

 

— Ні, Ліє, роби це заради себе. Заради свого життя.

 

— Добре. Я зрозуміла. Цілую, — відповіла та скинула виклик, розуміючи, що Дамір дійсно правий.

 

Піднявши очі, я обімліла, помітивши, як на мене і мою свиту втупилися всі співробітники, які йшли в офіс або знаходилися в холі концерну. Всі здивовано проводжали нас очима до тих пір, поки ми не опинилися в ліфті. Але й там мене чекав не дуже приємний сюрприз: коли двері вже зачинялися, в кабіну встиг увійти Шираєв, якого останнім часом я просто не переварювала.

 

— Доброго ранку, Ліє Олександрівно, — двозначно посміхаючись, вимовив він, уважно оглядаючи мене чіпким поглядом, немов оцінюючи.

 

Через цей погляд мені здалося, що я гола і виставлена, як манекен на вітрині. Мовчки кивнувши йому, я хотіла трохи відійти назад, бажаючи триматися якомога далі від цієї людини, як раптом, не соромлячись оточуючих, які увійшли з нами в ліфт, він голосно заговорив:

 

— Вас підвищили, Ліє Олександрівно? Стільки охорони. І на якій посаді Ви тепер? Ви нічого не подумайте, я просто не бачив наказу про Ваше призначення. Або воно сталося тільки цієї ночі?

 

— Артеме, — прошепотіла я, але він одразу мене перебив.

 

— Дозвольте Вас привітати, Ви швидко просувається по кар'єрних сходах. На жаль, чоловікам цей вид просування недоступний, — з бридкою усмішкою вимовив він, а я тільки міцніше стиснула сумочку в руках. — А Ви швидко вчитеся, відразу зрозуміли, якого бика брати за роги.

 

— Ви не те подумали...

 

— Хіба Ви не за роги, а? Трохи нижче? За яйця? — нахилившись, прошепотів він.

 

Один з охоронців незворушно відсунув Шираєва від мене. Я ж намагалася тримати себе в руках, щоб не розплакатися під єхидними поглядами та усмішками людей, які знаходилися в ліфті. Мріяла лише про те, щоб болісна поїздка швидше закінчилася, і я опинилася наодинці. І як тільки двері роз'їхалися, швидко вийшла і попрямувала до свого відділу, але Артем мене зупинив.

 

— Може, Ви, нарешті, приймете мою пропозицію посидіти в кафе? — взявши мене за руку, запитав він, нагадуючи, що я відмовила йому минулого разу. — Як я розумію, втрачати то Вам вже нічого.

 

— Артеме, Ви занадто багато від мене хочете.

 

— Ліє, якщо ти боїшся, що охорона доповість твоєму псу, ми можемо посидіти у мене в кабінеті, і не тільки посидіти. Як на це дивишся?

 

— Дивлюся, що Ви неймовірний хам, раз смієте мені пропонувати таке. А тепер на все добре, мені потрібно працювати, — і вирвавши свою руку, я поспішила зайти в офіс, де на мене одразу втупилися дві пари очей. О Боже!

 

— Всім привіт, дівчатка.

 

— Привіт-привіт, — задумливо відповіла Ксюша, вчепившись зубами в кінчик олівця.

 

— Як справи? Як відпустка? — поцікавилася Наташа, цікаво розглядаючи мене з ніг до голови.

 

— Все нормально, — відповіла я, і вже хотіла втекти в свій кабінет, як Ксенія раптом заговорила.

 

— А ми ж казали — ляжеш під нього. Тільки врахуй, що ненадовго він тебе пригрів, Дамір же не для відносин, йому потрібна буде нова грілка.

 

— Ксюшо, звідки тобі знати, що він до мене відчуває? — починала злитися я, тому що ніхто не вірив в серйозність відношення Даміра до мене.

 

— У нього таких неваляйок до тебе багато було і після тебе будуть. Ти, головне, ніс не задирай, новизна спаде, і він тебе з ліжка швидко виштовхне. Це зараз ти ще приваблюєш його своїм гарненьким личком, та й по тілу є де руками пошастати.

 

— Угу, а так, між ніг у всіх баб однаково, — заговорила Наташа, погоджуючись з подругою. — Губу закатай, чим ти можеш його здивувати?

 

— А може ви хочете моє місце зайняти? — розлютилася я, і вони зрозуміли, що зачепили мене, але мені було плювати, я не дозволю так говорити про мене.

 

— Ні, місце повій не для нас, — фиркнула Ксюша, і я рвонула на неї, схопила за комір блузки і прошипіла: