Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

Перед ними з’явилися ворота аеродрому — залишалось лише декілька сотень ярдів. На злітно-посадочній смузі стояв літак з опущеним трапом.

«Кадилак» налетів на вибоїну і злетів у повітря. Френк стукнувся головою об стелю авто. Коли колеса знову торкнулися землі, Персі натиснув на гальма, і вони розвернулись просто перед воротами.

Френк виліз із автівки і дістав, лук.

— Мерщій на літак! Вони йдуть!

Лестригони наближалися з тривожною швидкістю. Перша група огрів вирвалась із лісу і помчала до аеродрому — п’ятсот ярдів, чотириста ярдів...

Персі й Хейзел вдалось витягти Еллу з «кадилака», але щойно гарпія побачила літак, то почала репетувати.

— Н-н-ні! — верещала вона. — Літати на крилах! Н-н-не хочу на літак.

— Усе гаразд, — пообіцяла Хейзел. — Ми захистимо тебе.

Елла видала жахливий болісний крик, наче її палили заживо.

Персі знервовано здійняв руки.

— Що нам робити? Не можна ж її примушувати.

— Ні, — погодився Френк. Огри були за триста ярдів.

— Вона занадто цінна, щоб її залишати, — промовила Хейзел, а потім скривилась від власних слів. — Боги, вибач, Елло. Говорю, як Фіней. Ти жива істота, не коштовність.

— Не хочу на літак. Н-н-не хочу. — Елла ледве не задихалась.

До огрів уже було як рукою подати.

Очі Персі загорілись.

— Придумав. Елло, ти можеш сховатись у лісі? Тобі не загрожуватимуть огри?

— Ховатись, — погодилась вона. — Безпечно. Гарпіям подобається ховатись. Елла швидка. І маленька. І спритна.

— Чудово,— промовив Персі.— Просто залишайся десь поблизу. Я відправлю за тобою друга, який відведе тебе до Табору Юпітера.

Френк зняв з плеча лук і вклав у нього стрілу.

— Друг?

Персі змахнув рукою, наче мовив: «Потім розповім».

— Елло, згодна на це? Хочеш, щоб мій друг відвів тебе до Табору Юпітера і показав тобі твій новий дім?

— Табір, — пробурмотіла Елла. А потім додала латиною: — Мудрості дочку самотній шлях чекає, знаком Афіни вона Рим пропалить.

— Е-е... гаразд, — промовив Персі. — Звучить як щось важливе, але ми можемо поговорити про це потім. У таборі тобі ніщо не загрожуватиме. Будь-яка їжа, книжки.

— Жодних літаків, — наполягла вона:

— Жодних літаків, — погодився Персі.

— Елла полетіла ховатись, — сказала гарпія і червоною блискавкою зникла в лісі.

— Я сумуватиму за нею, — сумно промовила Хейзел.

— Ми з нею ще побачимось, — пообіцяв Персі, але збентежено нахмурився, наче його дуже стурбував той останній рядок пророцтва, у якому йшлось про Афіну.

Вибух висадив ворота аеродрому в повітря.

Френк жбурнув Персі бабусин лист.

— Покажи це пілоту! І лист Рейни теж! Нам негайно треба злітати.

Персі кивнув. Разом із Хейзел вони побігли до літака.

Френк присів за «кадилаком» і почав стріляти в огрів. Він прицілився у найбільшу купку ворогів і випустив стрілу з тюльпановидним наконечником. Як він і сподівався, це була гідра.

Мотузки вилетіли наче щупальця кальмара, і весь перший рядок огрів гепнувся обличчями в бруд.

Френк почув рев двигунів літака.

Настільки швидко, наскільки був здатен, він випустив ще три стріли, утворивши у ряду огрів дірки. Уцілілі перебували лише за сотні ярдів від нього. Найкмітливіші з них зупинялись — вони збагнули, що підійшли достатньо близько, аби жбурляти ядра.

— Френку! — крикнула Хейзел. — Ну ж бо!

Палаюче ядро, зробивши дугу, понеслось у їхньому напрямку. Френк миттю збагнув, що воно має влучити в літак, і вклав стрілу в лук. «Я можу», — подумав він і вистрілив. Стріла перехопила ядро в повітрі й вибухнула вогняною хмарою. Ще два ядра полетіли на нього. Френк побіг.

Позаду затріщав метал. Вибухнув «кадилак». Френк пірнув у літак саме тоді, коли трап почав підніматися.

Пілот чудово розумів ситуацію. Не було ані інструктажу з техніки безпеки, ані напоїв, ані очікування дозволу на зліт. Він натиснув на газ — і літак помчав злітною смугою. Позаду загримів ще один вибух, але друзі вже здійнялися в повітря.

Френк подивився вниз і побачив пронизану кратерами злітно-посадочну смуту, що скидалась на шматок підгорілого швейцарського сиру. Гаї парку Лінн-Каньйон палали. За кілька миль на південь, повите полум’ям і чорним димом, бушувало багаття — усе, що залишилося від маєтку родини Чжан.

Чудова робота, Френку! Не зміг урятувати бабусю. Не зміг скористатись своєю силою. Не врятував навіть їхню подругу-гарпію. Коли Ванкувер щез за хмарами, Френк затулив обличчя долонями і заплакав.

Аітак накренився ліворуч.

Через гучномовець пролунав голос пілота:

— Senatus Populusque Romanus, друзі. Ласкаво прошу на борт. Наступна зупинка: Анкоридж, Аляска.

XXXVII Персі

Літаки або людожери? Які можуть бути сумніви?

Персі охоче проїхав би на «кадилаці» бабусі Чжан аж до самої Аляски. Втеча від огрів з їхніми гарматними ядрами подобалася йому значно більше, ніж подорож у розкішному «Гольфстрімі»[47].

Літав Персі не вперше. Подробиці минулих разів були розпливчастими, але він пам'ятав пегаса на їм я Пірат. І те, що був на літаку — один чи два рази. Але синові Нептуна (чи Посейдона, яка різниця!) не місце в небі. Щоразу, коли літак потрапляв у зону турбулентності, серце Персі калатало, і він відчував, як насміхається з нього Юпітер.

Він намагався опанувати себе, поки друзі розмовляли. Хейзел запевняла Френка, що той зробив усе можливе для своєї бабусі. Френк урятував їх від лестригонів і подбав, аби вони безпечно залишили Ванкувер. Він проявив неабияку хоробрість.

Френк не піднімав голови, наче йому було соромно за свої сльози. Персі його не осуджував. Бідолаха щойно втратив бабусю і побачив власний дім у полум’ї. Наскільки Персі було відомо, кілька сльозин не робили з тебе меншого чоловіка, особливо, якщо ти щойно відбився від армії огрів, які хотіли з’їсти тебе на сніданок.

Персі досі не міг отямитись від новини, що Френк — його далекий родич. Френк його... хто? Тисяча-разів-праплемінник? Словами таке навряд чи можливо передати.

Френк відмовлявся пояснити, яким саме був його «родинний дар», але поки вони летіли на північ, розповів їм про свою розмову