Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

з Марсом минулого вечора. Описав пророцтво Юнони, коли він був немовлям. Розповів, чому його життя поєднане зі скіпкою і як він попросив Хейзел її зберігати.

Дещо із цього Персі встиг збагнути самотужки. Було очевидним, що Хейзел і Френк поділились якимись шаленими переживаннями, коли разом знепритомніли, і що склали між собою певну подобу угоди. Почуте також пояснювало, чому навіть, тепер, за звичкою, Френк постійно перевіряє кишеню своєї куртки і чому так бентежиться біля вогню. І все ж Персі не міг уявити, яка потрібна мужність, аби взятись за небезпечне завдання, знаючи, що один маленький вогник здатен відібрати твоє життя.

— Френку, — промовив він, — я пишаюсь, що ти мій родич.

Френкові вуха спалахнули. Його голова була опущена і військова зачіска була схожою на гостру чорну стрілу.

— У Юнони якісь плани на всіх нас. Це пов’язано з Пророцтвом Семи.

— Еге, — буркнув Персі. — Вона не подобалась мені, як Гера. І не більше подобається, як Юнона.

Хейзел підібрала ноги під себе і вдивлялась у Персі своїми ніжними золотими очима. «Дивовижно, як їй вдається залишатись такою спокійною», — подумав він. Вона наймолодша серед них, але завжди всіх підтримує і підбадьорює. А тепер вони летять до Аляски, туди, де вона колись померла. Хочуть звільнити Танатоса, який швидше за все знову забере її до Підземного царства. Але в її очах немає ані тіні страху. А він боїться турбулентності — що за нікчема?

— Ти син Посейдона, еге ж? — поцікавилася вона. — Ти грецький напівбог.

Персі стиснув своє шкіряне намисто.

— Я почав пригадувати в Портленді, після горгонської крові. Відтоді спогади повільно повертаються. Існує інший табір — Табір Напівкровок.

Тільки Промовивши назву, Персі відчув на серці тепло. Його охопили приємні спогади: аромат полуничних полів у теплому сонячному світлі, спалахи феєрверків до Дня незалежності над узбережжям, сатири за грою на сопілках біля вечірнього вогнища і поцілунок на дні озера.

Хейзел і Френк витріщились на нього, наче він раптом заговорив іншою мовою.

— Інший табір, — повторила Хейзел. — Грецький табір? О боги, якщо Октавіан дізнається...

— То проголосить війну, — промовив Френк. — Він завжди стверджував, що десь за межами табору є греки, які плетуть інтриги проти нас. Він уважав, що Персі шпигун.

— Тому Юнона мене й послала. Е-е... тобто, не шпигувати. Гадаю, що я щось на кшталт заміни. Ваш друг, Джейсон... Напевне, його відправили до мого табору. У снах я бачив напівбога, який може бути ним. Він із якимись іншими напівбогами робили щось на летючому бойовому кораблі. Мабуть, вони вже вирушили на допомогу Табору Юпітера.

Френк збентежено застукав пальцями по спинці свого сидіння.

— Марс сказав, що Юнона хоче об’єднати греків і римлян проти Геї. Але, матінко... між ними точиться давня ворожнеча.

Хейзел глибоко вдихнула.

— Мабуть, саме тому боги так довго тримали нас порізно. Якщо грецький корабель з’явиться в небі над табором, і Рейна не знатиме, що він неворожий...

— Еге ж, — погодився Персі. — Нам треба ретельно обміркувати, як усе це пояснити, коли повернемось.

— Якщо повернемось, — промовив Френк.

Персі неохоче кивнув.

— Я хочу сказати, що довіряю вам. А ви, сподіваюсь, довіряєте мені. Ви... ну, ви для мене такі ж близькі як будь-який друг з Табору Напівкровок. Але щодо інших напівбогів, з обох таборів, — їм важко буде позбутися підозр.

Хейзел зробила неочікуване. Вона нахилилась і поцілувала його в щоку. Це безперечно був сестринський поцілунок. Але вона усміхнулась з такою любов’ю, що Персі відчув, як тепло пройняло його аж до самих п’ят.

— Авжеж ми довіряємо тобі, — промовила вона. — Ми тепер родина. Еге ж, Френку?

— Авжеж, — відповів Френк. — А мені поцілунок дістанеться?

Хейзел розсміялась, але в її сміху відчувалося ледь помітне напруження.

— Ну то що робитимемо? — запитала вона.

Персі важко зітхнув. Час висЛизав із рук.

Минула майже половина двадцять третього червня — і Свято Фортуни було вже наступного дня.

— Мені треба зв’язатись із другом — я дав слово Еллі, — сказав він.

— Як? — запитав Френк. — Одне з тих Іридиних повідомлень?

— Досі не працює, — засмучено промовив Персі. — Я намагався вчора ввечері у будинку твоєї бабусі. Марно. Можливо, тому що мої спогади досі переплутані. Або боги забороняють. Я сподіваюсь, що зможу зв’язатись із друзями уві сні.

Ще один поштовх турбулентності змусив його схопитись за сидіння. Знизу крізь хмарну ковдру виглядали засніжені гори.

— Не знаю, чи зможу заснути. Але мушу спробувати. Не можна залишати Еллу на самоті, поки огри поряд.

— Так, — промовив, Френк. — Нам ще довго летіти. Подрімай, друзяко!

Персі кивнув. Йому пощастило мати таких друзів, як Хейзел і Френк. Те, що він сказав, було правдою — він довіряв їм. У цих химерних, жахливих і божевільних подіях, що забрали всі його спогади і вирвали зі старого життя, Хейзел і Френк були єдиною втіхою.

Персі витягнув ноги, заплющив очі й побачив сон, у якому падає з крижаної гори в холодне море.

* * *

Сон змінився. Він знову був у Ванкувері, стояв перед руїнами особняку Чжанів. Лестригони зникли. Від будинку залишився тільки обгорілий каркас. Бригада пожежників складала своє обладнання і готувалась від’їжджати. Подвір’я зі своїми димними кратерами й борознами від підірваних зрошувальних труб нагадувало зону бойових дій.

На краю лісу носився велетенський чорний кудлатий пес і обнюхував дерева. Пожежники його ніби зовсім не помічали.

Біля одного кратера сидів навприсідки циклоп у завеликих джинсах, черевиках і просторій фланелевій сорочці. У мокрому від дощу брунатному волоссі виднілися грудки бруду. Коли він здійняв голову, велике каре око виявилось червоним від сліз.

— Близько! — застогнав він. — Так близько, але вже не тут!

Біль і тривога в голосі брата розривали серце Персі, але він пам’ятав, що має лише кілька секунд на розмову. Краї зображення вже починали розпливатись. Якщо Аляска — земля поза владою богів, то що далі він рушатиме на північ, то важче буде зв’язатись із друзями, навіть уві снах.