Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

Сивілині книги, які викладають усю долю Риму. — Хейзел тихо присвиснула. — Якщо якимсь чином Елла насправді прочитала одну з них і запам’ятала...

— Тоді вона найцінніша гарпія у світі, — закінчив Френк. — Не дивно, що Фіней хотів її полонити.

— Френку Чжане! — крикнув огр знизу. Він був більшим за решту, мав левову шкуру на плечах, наче у римського прапороносця, і поліетиленовий слинявчик із зображенням омара. — Сходь, сину Марса! Ми чекали на тебе. Ходи до нас, будь нашим почесним гостем!

Хейзел стиснула Френкову руку.

— Чому у мене таке відчуття, що «почесний гість» — це те ж саме, що і «обід»?

Френк шкодував, що тут немає Марса. Йому б не завадив хтось здатний клацнути пальцями і відігнати його бойову трясцю.

«Хейзел вірить у мене, — подумав він. — Я можу це зробити».

Він подивився на Персі.

— Ти вмієш водити?

— Авжеж. А що?

— Бабусине авто в гаражі. Старенький «кадилак». Штука, наче танк. Якщо зможеш її завести...

— Нам усе одно доведеться пробиватись крізь ряди огрів, — промовила Хейзел.

— Система розприскувачів, — запропонував Персі. — Скористатись нею для відволікання?

— Саме так, — відповів Френк. — Я спробую виграти вам якомога більше часу. Візьміть Еллу і сідайте в авто. Я намагатимуся зустрітись із вами в гаражі, але не чекайте на мене.

Персі нахмурився.

— Френку...

— Дай нам відповідь, Френку Чжане! — крикнув огр. — Злізай, і ми пощадимо решту — твоїх друзів, твою бідолашну стареньку бабусю. Нам потрібен тільки ти!

— Брешуть, — буркнув Персі.

— Еге, не важко збагнути, — погодився Френк. — Ідіть!

Друзі побігли до драбини.

Френк намагався вгамувати серцебиття. Він ошкірився і крикнув:

— Агов, ви там унизу! Хто голодний?

Огри схвально заверещали, у той час коли Френк пішов по удовичій доріжці, машучи рукою, наче рок-зірка.

Френк намагався закликати родинну силу. Він уявив себе у вигляді вогнедишного дракона. Напружився, стиснув кулаки і з такою завзятістю уявив дракона, що на чолі вискочили краплі поту. Йому хотілось ринути вниз на ворогів і знищити їх. Це було б неймовірно круто. Але нічого не траплялося. Він гадки не мав, як перевтілюватись. Навіть ніколи не бачив справжнього дракона. На якусь жахливу мить йому спало на думку, що все це якийсь жорстокий бабусин жарт. Можливо, він неправильно зрозумів свій дар. Можливо, був єдиним членом родини, який його не успадкував. Із його везінням це було цілком імовірним.

Огри почали нервуватись. Схвальні вигуки перетворились на невдоволений свист. Кілька лестригонів підняли ядра.

— Стривайте! — крикнув Френк. — Ви ж не хочете, аби я обвуглився? Тоді я не буду смачним.

— Злізай! — заволали вони. — Голодні!

Час плану «Б». Шкода тільки, що у Френка його немає.

— Ви обіцяєте пощадити моїх друзів? — запитав він. — Присягаєте водами Стіксу?

Огри розсміялись. Один кинув ядро, яке пролетіло над головою Френка і підірвало димохід. Якимось дивом уламки не зачепили Френка.

— Я так розумію, це «ні», — буркнув він, а потім крикнув униз: — Гаразд! Ваша взяла! Буду знизу за мить. Чекайте там!

Огри радісно загомоніли, але їхній ватажок у левовій шкурі з підозрою насупив брови. У Френка було обмаль часу. Він спустився по драбині. Елла зникла. Він сподівався, що це гарний знак. Може, її вже відвели до «кадилака». Френк схопив додатковий сагайдак з охайно виведеним маминою рукою написом: «РІЗНОМАНІТНІ СТРІЛИ», і побіг до картоплемету.

Він повернув стволи, прицілився у ватажка людожерів і спустив курок. Вісім потужних картоплин всадились велетню в груди і відштовхнули його назад із такою силою, що бідолаха гепнувся у купу бронзових ядер, які одразу вибухнули, залишивши на дворі повиту димом воронку.

Вочевидь, крохмаль таки погано діє на огрів.

Поки решта чудовиськ спантеличено бігали туди-сюди, Френк дістав лук і осипав їх шквалом стріл. Деякі стріли вибухнули під час зіткнення. Інші розсипалися, наче картеч, і залишили велетнів із новими болючими татуюваннями. Одна стріла влучила в огра і перетворила його на трояндовий кущ у горщику.

На жаль, огри швидко оговтались. Вони почали жбурляти ядра — по сотні за раз. Весь дім затрясся від вибухів. Френк кинувся до сходів. Позаду нього розвалилося горище. Дим і вогонь повалили в коридор на другому поверсі.

— Бабусю! — скрикнув Френк, але пекельний жар не давав йому дістатися її кімнати. Чіпляючись за поруччя, він помчав униз по сходах, у той час коли дім здригнувся, і почала обвалюватись стеля.

У кінці сходів димилась воронка від снаряда. Френк перестрибнув її й побіг крізь кухню. Задихаючись від попелу й кіптяви, Френк увірвався в гараж. Фари «кадилака» світились. Двигун працював, а гаражні двері відчинялися.

— Застрибуй! — крикнув Персі.

Френк пірнув до Хейзел на заднє сидіння. Елла, згорнулася у клубок попереду. Вона сховала голову під крилами і бурмотіла:

— Лишенько. Лишенько. Лишенько.

Персі дав газу. Вони вилетіли з гаража, не чекаючи, доки двері повністю відчиняться, залишивши на них дірку у формі «кадилака».

Огри кинулись їм назустріч, але Персі заволав на все горло і вибухнула система поливу. У небо вирвались сотні гейзерів, здійнявши до неба брили землі, уламки труб і масивні розприскувачі.

«Кадилак» уже розігнався приблизно до сорока миль на годину, коли вони врізались у першого огра і миттєво перетворили його на пил. Інші чудовиська отямилися, але автівка вже була за півмилі. Позаду вибухали снаряди.

Френк озирнувся і побачив, як палає родинний особняк, як обвалюються стіни і валить клубами в небо дим. Якась величезна чорна пляма (можливо, це був канюк?) шугонула над полум’ям. Френк був майже певен, що вона вилетіла з вікна другого поверху.

— Бабусю? — пробурмотів він.

Це здавалось неможливим, і все ж вона пообіцяла йому, що помре своєю смертю, а не від рук огрів. Френк сподівався, бабуся не помилялась.

«Кадилак» мчав крізь ліс на північ.

— Приблизно за три милі! — промовив Френк. — Нізащо не пропустиш!

Позаду знову пролунали вибухи. У небо здійнявся дим.

— Наскільки швидко бігають лестригони? — поцікавилася Хейзел.

— Не