Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

Як на даху опинився садовий шланг, Френк гадки не мав, але щоразу, коли велетні відправляли нагору ядро, Персі викликав надпотужний струмінь води і підривав снаряд у повітрі.

А потім Френк пригадав — його родина теж походить від Посейдона. Бабуся сказала, що на дім напали не вперше. Можливо, шланг тільки для цього сюди й протягнули.

Хейзел патрулювала удовичу доріжку[46] між двома горищними вікнами. Вона здалась Френку такою гарною, що у нього аж у грудях заболіло. На ній були джинси, кремова куртка і біла сорочка, яка робила колір її шкіри теплим, наче шоколадний напій. Кучеряве волосся спадало на плечі. Коли Хейзел підійшла, Френк відчув аромат жасминового шампуню.

Її рука стискала меч. Коли вона глянула на Френка, у її очах промайнула розгубленість.

— Усе гаразд? — поцікавилася вона. — Чому ти всміхаєшся?

— О, а, нічого, — вимовив він. — Дякую за сніданок. І одяг. І... що не ненавидиш мене.

Хейзел, здавалась спантеличеною.

— За що мені тебе ненавидіти?

Френкове обличчя палало. Він пошкодував, що сказав це, але було запізно. «Не впусти її, — сказала бабуся. — Ти не виживеш без сильних жінок».

— Просто... минулого вечора... — він запнувся. — Коли я викликав скелета. Я подумав... подумав, що ти подумала... що я відразливий... чи щось таке.

Хейзел здійняла брови. Вона спантеличено потрясла головою.

— Френку, може, я і здивувалась. Може, злякалась тієї істоти. Але відчувати відразу? Те, як ти віддавав йому накази, такий упевнений, наче мовив: «А, до речі, народе, у мене тут є всемогутній спарт, який може допомогти». Мені просто не вірилось. Я не відчувала відрази, Френку. Я була вражена.

Френк не певен був, чи добре її розчув.

— Ти була... вражена... мною?

Персі розсміявся.

— Друзяко, це було досить приголомшливо.

— Чесно?

— Чесно, — запевнила Хейзел. — Але зараз у нас є важливіші клопоти. Згоден?

Вона вказала на армію огрів, яка ставала дедалі сміливішою, наближаючись до будинку.

Персі приготував шланг.

— У мене є ще один козир у рукаві. Твій двір обладнаний системою розприскувачів. Я можу її підірвати і спричинити сум’яття внизу, але це знищить напір води. Немає напору — немає шлангу, і ті ядра вріжуться просто в будинок.

Похвала Хейзел досі лунала у Френкових вухах, через що було важко думати. Військо огрів отаборилось на його подвір’ї, готове розірвати його на шмаття, а він ледве стримував бажання усміхатись.

Хейзел його не ненавидить. Вона була вражена.

Він змусив себе зосередитись. Пригадав, що сказала бабуся про сутність його дару, і як запевнила його, що він має залишити її тут помирати.

«Ти їй потрібен», — сказав Марс.

Френк не міг повірити в те, що він таємна зброя Юнони, чи що в Пророцтві Семи йдеться про нього. Але на нього розраховували Хейзел і Персі. Він мусив зробити все, що від нього залежало.

Френк пригадав те химерне неповне , пророцтво, що прочитала Елла на горищі — про сина Нептуна, який мусить потонути.

«Ви не розумієте, яка вона цінна», — сказав їм Фіней у Портленді. Старий сліпець уважав, що стане царем, якщо заволодіє Еллою.

Усі ці частинки мозаїки завирували у Френковій голові. Він відчував, що коли вони нарешті з’єднаються, то утворять картину, що йому не сподобається.

— Народе, у мене є план втечі. — Він розповів друзям про літак, який чекає на них в аеродромі, і про бабусину записку до пілота. — Він ветеран легіону. Він нам допоможе.

— Але Аріон не повернувся, — промовила Хейзел. — І твоя бабуся. Ми не можемо просто залишити її.

Френк придушив свої почуття.

— Можливо, Аріон нас знайде. А щодо бабусі... Вона сказала, що з нею все буде добре. І була непохитна.

Не те щоб це було правдою, але на більше Френк не спромігся.

— Є ще одна біда, — промовив Персі. — Я не дуже полюбляю подорожі небом. Це небезпечно для сина Нептуна.

— Тобі доведеться ризикнути... як і мені, — відповів Френк. — До речі, ми родичі.

Персі ледве не звалився з даху.

— Що?

Френк видав їм п’ятисекундну версію пояснення:

— Періклимен. Мій пращур по маминій лінії.

Аргонавт. Онук Посейдона.

Хейзел роззявила рота.

— Ти на... нащадок Нептуна? Френку, це...

— Божевілля? Еге ж. А ще у моєї родини є деякий дар, начебто. Але я не знаю, як ним користуватись. Якщо я не з’ясую...

Знову здійнялись радісні крики лестригонів. Френк усвідомив, що вони витріщаються на нього, тичуть пальцями, махають і сміються — помітили свій сніданок.

— Чжане! — заволали вони. — Чжане!

Хейзел наблизилася до Френка.

— Вони роблять це весь ранок. Чому вони вигукують твоє прізвище?

— Не зважай, — відповів Френк. — Слухайте, нам треба захистити Еллу, забрати її із собою.

— Певна річ, — погодилась Хейзел. — Бідоласі потрібна наша допомога.

— Ні, — сказав Френк. — Тобто так, але не тільки в цьому справа. Вона прочитала пророцтво знову. Гадаю... гадаю, це про наше завдання.

Він не хотів розповідати Персі погані новини, про втоплення сина Нептуна, але повторив рядки.

Персі напружився.

— Не знаю, як син Нептуна може втопитись. Я дихаю під водою. Але корона легіону...

— Це напевно орел, — промовила Хейзел.

Персі кивнув?

— І Елла промовляла щось подібне раніше, у Портленді — рядок зі старого Великого Пророцтва.

— Старого? — поцікавився Френк.

— Потім розповім.

Персі розвернув садовий шланг і збив ще одне ядро у повітрі. Воно вибухнуло помаранчевим вогняним шаром. Огри схвально зааплодували і заволали:

— Гарно! Гарно!

— Справа у тому, — промовив Френк, — що Елла запам’ятовує все, що читає. Вона сказала щось про згорілу сторінку, ніби вона прочитала пошкоджений текст пророцтва.

Хейзел вирячила очі.

— Згорілі книги пророцтв? Ти ж не вважаєш... але це неможливо!

— Книги, що хотів знайти Октавіан? — припустив Персі.

— Втрачені