Рік Рірдан - Зниклий герой, Рік Рірдан

в обіймах Джейсона, Пайпер відчувала, як совість, наче пекуча куля, повільно продирається до її серця. Почуття провини, яке вона тамувала протягом останнього тижня, від першого видіння про Енцелада, зводило її з розуму.

Друзі хотіли їй допомогти. Джейсон навіть сказав, що ладний піти в пастку, щоб врятувати її тата. А вона від них відгородилась.

Якщо Пайпер правильно розуміла, то вже прирекла батька на загибель, коли напала на Медею.

Дівчина переборола бажання схлипнути. Можливо, у Чикаго вона вчинила правильно, урятувавши друзів, однак цим лише відстрочила вирішення своєї проблеми. Вона б ніколи не змогла зрадити друзів, і все ж малюсінька частинка її душі від розпачу запитувала: «А що, коли б змогла?»

Вона спробувала уявити, що сказав би тато. «Гей, татку, якби тебе колись закував у кайдани велетень-канібал і мені довелось би зрадити парочку друзів, щоб тебе врятувати, що мені слід було б зробити?»

Дивно, що це ніколи не спадало на думку, коли вони грали в «Три запитання». Авжеж, тато б ніколи не сприйняв це серйозно. Він радите розповів би їй одну зі старих казок дідуся Тома — щось про сяйливих дикобразів і пташок, які говорять, — а потім би посміявся, бо порада була дурною.

Якби ж вона краще пам’ятала дідуся. Інколи їй снився той маленький двокімнатний будиночок у Оклахомі. Цікаво, як воно — зростати там?

Тато вважав це нісенітницею. Він усе життя провів, тікаючи від того місця, від спогадів, граючи будь-які ролі, окрім корінного американця. Він завжди говорив Пайпер, як їй пощастило зростати в багатстві та турботі у чудовому будинку в Каліфорнії.

Вона навчилася трохи соромитися свого походження — як соромився тато старих світлин з 80-х, коли в нього була пухнаста зачіска і шалений одяг. «Можеш повірити, що я колись отак от виглядав?» — запитував він. Бути черокі для нього було те саме — щось смішне і трошки ніякове.

Але ким тоді вони були? Тато, здавалось, не знав. Можливо, тому він завжди був таким нещасним, змінюючи ролі. Можливо, тому Пайпер почала цупити речі, шукати те, чого тато не міг їй дати.

Лео поклав котлетки з тофу на пательню. Вітер усе навіснів. Пайпер пригадала стару історію, яку їй розповів тато... ту, що, можливо, відповідала на деякі запитання.

Одного дня в другому класі вона повернулася додому в сльозах і почала домагатись від тата відповіді, чому він назвав її Пайпер. Діти глузували з неї через те, що «Пайпер черокі» — якийсь літак.

Тато розсміявся, наче це ніколи не спадало йому на думку.

— Ні, Пайпс. Чудовий літак. Не тому я так тебе назвав. Твоє ім’я обрав дідусь Том. Коли він уперше почув, як ти кричиш, то сказав, що в тебе сильний голос — ліпший, ніж у будь-якого сопілкаря[44]. Він сказав, що колись ти опануєш найскладніші черокійські пісні, навіть зміїну пісню.

— Зміїну пісню?

Тато розповів їй легенду, як одного дня черокійська жінка побачила занадто близько до своїх дітей змію і вбила її камінням, не усвідомлюючи, що це був цар гримучих змій. Змії приготувалися до війни з людьми, але чоловік тієї жінки спробував з ними примиритись. Він пообіцяв зробити що завгодно, щоб відплатити гримучим зміям. Ті звірилися на його слово і сказали йому відправити свою жінку до струмка, щоб вони змогли її вкусити і забрати життя за життя. Чоловік був у розпачі, але виконав бажання. Змій вразило те, що чоловік відмовився від усього, аби дотримати слово. Вони навчили його зміїної пісні, щоб нею могли користатися всі черокі. З того часу якщо якийсь черокі зустрічав змію і співав ту пісню, змія бачила в ньому друга і не кусала його.

— Це жахливо! — промовила Пайпер. — Він дозволив убити свою жінку?

Тато розвів руками.

— Велика жертва. Однак одне життя принесло багато років миру між зміями та черокі. Дідусь Том вірив, що музика черокі здатна вирішити будь-яку проблему. Він уважав, що ти навчишся багатьох пісень і станеш найвеличнішим музикантом у родині. Тому ми назвали тебе Пайпер.

Велика жертва. Її дідусь передбачив щось щодо неї, коли вона була лише малям? Чи відчував він, що вона дитина Афродіти? Тато, мабуть, сказав би, що це нісенітниці. Дідусь Том не був оракулом.

І все ж... Вона пообіцяла допомагати на цьому завданні, і друзі розраховують на неї. Вони врятували Пайпер, коли Мідас перетворив її на золото, повернули до життя. Вона не може відплатити їм брехнею.

Потрохи їй ставало тепліше. Вона припинила тремтіти і влаштувалась на грудях Джейсона. Лео роздав їжу. Пайпер не хотілось рухатися, говорити чи ще щось робити, щоб не зіпсувати цю мить. Однак вона була змушена це сказати.

— Треба поговорити. — Вона підвелась, так щоб бачити обличчя Джейсона. — Не хочу більше нічого від вас приховувати, хлопці.

Вони глянули на неї з ротами, набитими бургерами. Тепер запізно давати задню.

— За три дні до подорожі до Великого каньйону, — промовила вона, — я мала видіння — про велетня, який розповів мені, що мого батька викрали. Він сказав, що я повинна співпрацювати, інакше його вб’ють.

Полум’я пожвавіло.

Зрештою Джейсон промовив:

— Енцелад? Ти згадувала це ім’я раніше.

Тренер Хедж присвиснув.

— Великий велетень. Дихає вогнем. Не хотів би я, щоб він підсмажив мого козлотатка.

Джейсон зиркнув на нього, наче мовляв: «Замовкніть».

— Пайпер, продовжуй. Що сталося потім?

— Я... я намагалась зв’язатися з татом, але додзвонилась тільки до його особистої помічниці, а вона сказала мені не хвилюватися.

— Джейн? — пригадав Лео. — Хіба Медея не говорила щось про маніпулювання нею?

Пайпер кивнула.

— Щоб повернути тата, я мусила зірвати це завдання. Я не усвідомлювала, що це будемо ми. А потім після того, як ми почали пошуки, Енцелад надіслав мені ще одне попередження: він сказав, що хоче, щоб ви двоє померли. Хотів, щоб я привела вас до гори. Не знаю точно, до якої, але вона на території затоки Сан-Франциско — я бачила міст Золоті Ворота з її вершини. Я мушу прибути туди до полудня в день сонцестояння, завтра. Для обміну.

Вона нездатна була зустрітись очима з друзями. Вона чекала, що вони закричать на неї,